14:23 19-20. Модерн | |
19-20. МодернУ XIX ст. в усій Європі відбувалося дуже активне будівництво, але архітектори не шукали нових рішень, а використовували надбання минулих століть.Особливо це помітно в оздобленні фасадів будинків, де поєднано античні, барокові, класицистичні деталі. Ця мішанина, часто позбавлена будь-якого смаку, повинна була створювати ефект пишності й заможності. Стиль архітектури другої половини XIX ст. дістав назву еклектика (від грецького - вибирати, вибраний). У кінці XIX - на початку XX ст. в європейському та американському мистецтві складається стиль модерн (від французького - сучасний). Інші назви цього стилю - ар нуво (нове мистецтво), юген стиль (молодий стиль), сецесія (вихід за межі). Модерн називають останнім «великим стилем». На відміну від еклектики, він мав відобразити духовну атмосферу свого часу. В архітектурі модерну активно застосовувалися найновіші технічно-конструктив ні засоби. Будинки доби модерну мали підкреслено індивідуальний вигляд, складну композицію. Усі елементи підпорядковувалися єдиному орнаментальному ритму. Виразними були інтер'єри у стилі модерн, для оформлення яких використовували дерево, метал, кольорове скло, художні розписи, різьблення. Зовнішній вигляд будівлі та її інтер'єр становили синтез. Стиль модерн вплинув на образотворче й декоративно-ужиткове мистецтво. Химерні, казкові, символічні сюжети, вишукані рослинні мотиви стали тут його головними ознаками. Серед найвідо-мініих художників модерну - Ґустав Клімт і Альфонс Муха. В їхніх творах поєднувалися декоративність і символічність, стеблини квітів і довге волосся героїнь вигиналися однаково складними лініями, кольори були умовні та яскраві. Якщо Клімт створював переважно традиційні картини і настінні панно, то Альфонсу Мусі славу принесли передусім театральні афіші. Утім найви-датніші художники модерну не лише охоче оформлювали книжки і театральні вистави, а й розробляли проекти одягу, прикрас, меблів. Митці модерну вважали, що навіть малюнок на коробці для цукерок має бути витвором мистецтва. Найвизначніші постаті російського модерну: М. О. Врубель і В. Е. Борисов-Мусатов. Врубель, на відміну від художників-ре-алістів, звертався в своїх картинах до напівказкових і релігійних сюжетів. Борисова-Мусатова також не приваблювала буденна сучасність. У своїх творах він зображував старовинні садиби, покинуті парки та замріяних прекрасних дівчат у пишних сукнях. Картини Борисова-Мусатова сповнені гармонії та поетичності. Стиль модерн мав вплив на українське мистецтво - архітектуру, живопис, графіку. Численні будівлі стилю модерн є в Києві, Львові, Харкові. Найвідоміший з українських архітекторів, який у своїй творчості звертався до стилю модерн, - це В. В. Городецький. Найяскравіший український графік стилю модерн - Г. І. Нарбут. У своїй творчості він вдало поєднував новітні декоративні елементи з мотивами, характерними для українського мистецтва. 1. Що таке модерн? Які ще назви цього стилю ви знаєте? 2. Назвіть, кого з українських митців, які працювали в стилі модерн, ви знаєте? 1. В епоху модерну були дуже популярні рослинні мотиви, криволінійні контури. Розгляньте приклади стилізації на цій сторінці. Спробуйте створити декоративну композицію з рослинними мотивами. Згадайте принципи стилізації рослинних форм. Продумайте побудову композиції. Як підготовчий матеріал можете використати замальовки квітів і рослин, які ви робили восени. 2. Зробіть театральну афішу (ескіз) до шкільної вистави або улюбленої п'єси, використовуючи стилізовані рослинні мотиви. У культурі України важливе місце посідає народне будівництво. Воно охоплює житлові, господарчі, виробничі й культові споруди, а також сільські поселення, створені руками й талантом невідомих майстрів за багатовіковими архітектурними традиціями, які своїми коренями сягають сивої давнини. До житлових споруд належать хати, колиби, курені, до господарчих - комори, погреби, клуні, будівлі для утримання худоби та птиці. Громадськими й виробничими спорудами є кузні, школи, сільські управи, гамазеї, корчми, вітряні та водяні млини, культовими - храми, дзвіниці, каплиці. Для будівництва застосовували передусім дерево, а також солому й очерет, порівняно рідко - природний камінь. Своїми особливостями народної архітектури відзначаються кілька регіонів: Полісся, Карпати, Поділля, Слобожанщина, Середня Наддніпрянщина, Південь України. Відмінність споруд різних регіонів дуже помітна. Наприклад, у Наддніпрянщині та на Півдні широкого вжитку набули підведення кольоровими глинами та декоративний поліхромний (багатокольоровий) розпис стін. А для дерев'яних стін Полісся і Буковини застосовували художнє викладання, яке не потребувало якихось додаткових прикрас. На Правобережжі дах покривали переважно соломою, зв'язаною снопиками, на Лівобережжі - розстеленою соломою; у Карпатах і деяких районах Полісся покрівельним матеріалом було дерево - плахи, ґонт тощо. Крім того, у регіонах, багатих на опади, наприклад у Карпатах, характерними є дуже високі дахи. До скарбниці світової культури увійшли українські дерев'яні церкви. їх архітектура надзвичайно різноманітна. Вважається, що більшість типів українських дерев'яних церков склалася ще за часів Київської Русі, але найдавніші храми, які збереглися, датуються XV ст., а більшість - XVII-XVIII ст. Зазвичай дерев'яні церкви - двозрубні, тобто складаються з головної (нави) і вівтарної частин. Вівтарна частина може мати різну форму - квадратну, трапецієподібну, гранчасту. Церква може мати і три частини - наву, вівтар і бабинець (західне приміщення православного храму). Існували храми п'ятизрубні - хрещаті у плані (до середнього зрубу з південного і північного боків прибудовували ще по одному зрубу). Будували також церкви-ротонди, які мали круглу або гранчасту форму. До них також прибудовували вівтар і бабинець. Церква могла мати завершення дахом наметового типу, т. зв. церкви хатнього типу. Але зазвичай на першому верху - система покриття українських храмових споруд, який мав чотирикутну форму (четверик), будували другий - восьмерик, що мав вісім граней. Таких «верхів» могло бути чотири і навіть шість. Вони мали різну форму і з'єднувалися між собою заломами. При цьому внутрішній простір храму завжди був відкритий на всю висоту. Бані й дахи вкривали гонтом. За тими самими принципами будували й великі дерев'яні собори, що мали дев'ять або навіть тринадцять бань. Храми прикрашали розписами і дерев'яним різьбленням. Вигляд села залежав від багатьох причин - географічних, економічних, історичних. Двори могли розміщуватися поблизу один одного або на значній відстані, навколо майдану або озера, уздовж дороги або річки. В українській житловій архітектурі виокремлюють сім найпоширеніших типів планування: однокамерне (з одним житловим приміщенням), двокамерне (хата- сіни), трикамерне (хата-сіни-комора), з двома житловими приміщеннями (хата і хатина), дві хати підряд, хати через сіни, хата на дві половини. З господарчих будівель дуже виразний вигляд мали млини. Водяні млини з'явилися дещо раніше і тривалий час були популярнішими. Крім гребельних млинів, будували ще й наплавні, які розміщували на човнах (баржах), що могли рухатися вздовж річки. Вітряні млини, або вітряки, також були кількох типів: могла обертатися вся споруда (стовповий вітряк) або лише її дах з крилами (шатровий вітряк). Вітряк міг мати чотири, шість або вісім крил, які надавали йому характерного вигляду. Отже, залежно від характеру життєдіяльності селян, а також від природних, історичних, соціальних та інших чинників, у кожному історико-етнографічному регіоні України сформувалися й набули поширення відповідні типи споруд, які характеризуються спільністю архітектурно-будівельних традицій. 1. Які типи споруд народної архітектури ви можете назвати? 2. Які чинники впливають на архітектурно-будівельні особливості споруд? 3. Які історичні місця у вашому населеному пункті заслуговують на ретельне збереження для нащадків, чому? 1. Створіть композицію на тему «Українське село» (техніка - за вибором). Скористайтеся знаннями, отриманими під час уроку, та Ілюстраціями до цього розділу. 2. Намалюйте плакат, який закликає до збереження культурної спадщини. Виготовте листівку, присвячену історичній пам'ятці в твоєму місті, містечку, селі. Для створення плаката чи листівки треба обрати небагато зображень, але характерних для розкриття теми (наприклад, бані церкви, виразний силует вітряка і т. Ін.). Плакат може бути кольоровий, дво-або одноколірний. Шрифтова композиція повинна чітко прочитуватись. Оскільки збереження культурної спадщини часто пов'язане зі збереженням довкілля, то і в плакаті можна поєднати ці теми. Цікаво знати! Сенс роботи ЮНЕСКО - зберегти всю спадщину світових культур захистити тендітну рівновагу природних ландшафтів. ЮНЕСКО - організація об'єднаних націй з питань освіти, науки і культури - прийняла в 1972 році конвенцію про охорону культурної і природної спадщини людства. Головна мета цієї конвенції, членами якої стали 136 держав, серед яких і Україна, - контроль за збереженням пам'яток культури і природних ландшафтів, які настільки цінні, що мають охоронятися зусиллями всього людства. Підписавши цю конвенцію, держава зобов'язується захищати пам'ятки світового значення, що містяться на її території. Вибір об'єктів охорони такий: держава вносить свої пропозиції, а незалежна комісія експертів вирішує питання про включення чи ні цієї пам'ятки до переліку тих, що охороняються. Проблеми існування пам'яток, гідних захисту, в усіх індустріальних країнах схожі - руйнація каменю від забрудненого повітря, перевантаження через велику кількість туристів, неконтрольована забудова ландшафтів. Серед видатних шедеврів людства, що потрапили під захист ЮНЕСКО, вже відомий Стоунхендж у Великій Британії; Ахенський кафедральний собор, палац і парк Сан-Сусі в Німеччині; Шартрський собор у Франції; старе місто в Берні у Швейцарії; печера Альтаміра в Іспанії; міста Венеція і Флоренція, історичний центр Рима в Італії; афінський Акрополь у Греції; місто Стамбул у Туреччині; Московський кремль у Росії; Велика китайська стіна; Тадж-Махал в Індії; руїни Персеполіса в Ірані; старе місто в Дамаску в Сирії; старе місто і міські мури Єрусалима в Ізраїлі; місто інків Мачу-Пікчу а Перу та ін. До списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО входять і українські культурні скарби - Софія Київська і Києво-Печерська лавра (з 1990 р.) та історичний центр Львова (з 1998 p.). Львівський історичний центр - це ансамблі Кафедрального собору, Успенської церкви, вежа Корнякта, «Чорна кам'яниця», каплиці Трьох святителів, Боїмів, Камп'янів та ін. Заснована в 1051 р. (ще за життя Ярослава Мудрого) печерна обитель у Києві стала колискою східнослов'янської культури. Нижня лавра - найдавніша частина Києво-Печерського національного заповідника. Складна система підземних переходів вела до Дальніх печер. В архітектурний ансамбль увійшли вежа, Троїцька церква, церкви Іоакима і Ганни, Різдва Богородиці, Успенський собор, Трапезна церква. З погляду історії мистецтва найзначущіший храм України - Софійський собор. У центральному куполі собору зображено образ Богородиці Оранти, яка, як і в XI ст., молиться за всіх людей. Це дуже добре, що люди нарешті зрозуміли, наскільки важливо зберігати пам'ятки історії та культури, щоб не забути, хто ми є, звідки походимо і ким були наші пращури! Фотографія виникла майже 170 років тому. У 1839 р. у Парижі на об'єднаному засіданні Академії мистецтв і Академії наук Л. Ж. М. Дагер офіційно представив новий спосіб фіксації зображень. За ім'ям винахідника цей спосіб почали називати дагеротипією. На звичайний художній папір наносили світлочутливий шар і друкували на ньому зображення. Спочатку це була надзвичайно дорога і трудомістка забавка для диваків і фанатиків. Тільки у 20-х роках XX ст. дагеротипія стала більш-менш поширеною. Хто були перші фотографи? Звичайно, художники. Будь-хто з фотографів скаже вам, що закони композиції, освітленості, колориту до них винайшли художники і нехтувати ними не потрібно. Людина, яка знає ці закони, історію мистецтва, набагато краще «будує» зображення. Крім того, фотограф має знати і технічну складову цього виду мистецтва: оптику, фототехніку, лабораторну техніку, експоно-метрію (вимірювання і визначення потрібної кількості світла). З розвитком фототехніки способи виготовлення фотографій удосконалювались і ставали дедалі більше доступними для широкого загалу. І вже здавалося, що фотографія - це не мистецтво, а таке собі пересічне заняття. Значення фотографії применшувалося. Проте фотографія - не просте натискання на кнопку для отримання портрета, пейзажу чи натюрморту. Фотохудожник має зображуваний об'єкт щонайменше обрати. І хто знає, скільки часу і зусиль йому доведеться витратити на те, щоб піймати якесь незвичне освітлення, настрій, звільнити кадр від зайвини, розкрити внутрішній зміст речей і моделей чи природи. Фотохудожник у змозі створити алегорію, фотофантазію, навіть абстракцію. Він може створити драматичні й реалістичні сюжети. Може вихопити з плинності часу неповторні миттєвості. На рівні з усіма іншими митцями фотохудожник робить свій повноцінний внесок у творення прекрасного навколо нас. ГДЗ 7 клас алгебра, геометрія, українська мова Підручники 7 клас хімія, біологія, фізика | |
