14:55 27-28. Розпис тканин. Батик | |
27-28. Розпис тканин. БатикВироби з тканин можуть до невпізнанності змінити вигляд помешкання. Озирніться — нас оточують штори, покривала, подушечки, думочки, валики, скатертини і серветки, рушники і гобелени та інші симпатичні дрібниці, що створюють неповторність оселі. У давнину в Україні були популярні набивні тканини. Малюнок на них наносили за допомогою трафаретів. Кольорів і їхніх відтінків могло бути до десятка, що створювало враження надзвичайної різноманітності колориту.Ще за кілька тисячоліть до нашої ери люди почали фарбувати і розписувати виготовлені тканини. Згодом одна з технік розпису по тканині здобула назву ботик. Це спосіб розпису тканини за допомогою резерву (спеціальної речовини, яка заповнювала волокна тканини, не пропускаючи фарбу). Підготовка тканин для розпису була багатоступінчастою. Процес розпису повторювався для кожного кольору окремо. На виготовлен- ня одного твору витрачали місяці, а то й роки. Мистецтво батика народилося понад 2000 років тому. Поширеним воно було в Китаї, Японії, Індії, країнах Близького Сходу, але його батьківщиною вважають Індонезію. У перекладі з яванської батик — малювання воском. Класичний індонезійський батик малоколірний. У ньому наявні кольори слонової кістки, усі відтінки коричневого і найяскравіший — індиго-синій. Рецепти виготовлення синьої фарби і самих малюнків були величезною таємницею кожної родини майстрів. У посагу кожної нареченої обов'язково були речі, виконані в техніці батика: одяг, тканина для обрядів, настінні панно з побутовими і міфологічними сюжетами. У Європі батик почали застосовувати у XIX ст. голландці у виготовленні декоративних розписів, а німці поставили його виробництво на промисловий потік. Сучасний батик вирізняється різноманітністю прийомів. Поряд із традиційним «гарячим» методом резервування воском, поширений «холодний» метод, у якому як резерв використовують гуту — суміш каучуку та бензину. Із застосуванням акрилових барвників батик став доступнішою технікою, що за своїми можливостями нагадує акварель. Дедалі більше людей обирають батик своїм хобі або ж і професією. Імітацію батика можна створити на акварельному папері. Обвести контур малюнка парафіновою свічкою (перед тим загостреною), потім виконувати малюнок акварельними фарбами по-мокрому. Акварельними фарбами можна також розписати тканину. Для цього її потрібно замочити в дуже концентрованому розчині солі, потім розтягти на п'яльцях (чи на підрамничку) і висушити. Тканина має бути цупкою, як папір. Тонким пензликом нанести малюнок на поверхню. Але треба пам'ятати, що виправити щось буде важко. Тому потрібно зробити ескіз, на якому виправити різні недоліки, удосконалити композицію. Виконану роботу слід красиво оформити. Батик на підрамнику можна просто вставити в рамку. Тканину без основи можна степлером і скріпками закріпити на картоні або дуже цупкому папері так, щоб вона лежала рівно. Зверху її слід накрити паспарту. Картон для паспарту часто підбирають так, щоб він пасував до колірної гами розпису, підкреслював його переваги. ПРИГАДАЙМО Паспарту вирізають так, щоб угорі і по боках була однакова відстань, а знизу дають трохи більше простору — ніби підводять підґрунтя. Із зворотного боку підкладають за розміром картон або деревоволокнисту плиту (ДВП) для надання міцності та запобігання деформуванню і вставляють у рамку. До речі, так само оформлюють й інші живописні чи графічні роботи, фотографії. Невеликий за розмірами батик можна наклеїти між двома шарами картону з вирізаними в них віконцями. Тоді напівпрозора тканина міститиметься у твердій картонній рамці. Така невеличка робота може виконувати роль навіть вітальної листівки. Як і в інших видах дизайнерської праці, будь-який розпис чи текстильний дизайн передусім потребує попереднього ескізу, проекту. Якщо попередньо не продумати майбутню роботу з олівцем і фарбами в руках, важко очікувати доброго результату. Отже, все починається з малюнка. Ті самі закони композиції, відбору головних деталей з другорядних, настрій, художній образ, на які ми звертаємо увагу в інших видах мистецтва, обов'язково потрібні й у мистецтві батика. Тому всі знання, які ви здобули раніше, постійно стають вам у нагоді під час вирішення творчих завдань. Адже всі види мистецтва підлягають спільним законам композиційної єдності, художньої образності та гармонії. 1. Що таке батик? 2. Які сучасні методи виготовлення батика ви знаєте? 1. Створіть на папері ескіз розпису для тканини, зімітувавши техніку батика. Підготувавши заздалегідь тканину та інші інструменти й матеріали, відтворіть свій ескіз на тканині. 2. Розробіть малюнок для набивної тканини. Розділіть його на кольори і відтворіть у техніці трафарету. Можна також застосувати і прийом штампування штампами із сирої картоплі. Композиція може бути різна за щільністю зображуваних елементів. Майстер-клас Розписувати можна лляні, бавовняні, вовняні, шовкові тканини. Шовкові — найкраще. Фарби для тканин різного кольору є у продажу, це так звані анілінові фарби. Фарбу розводять у гарячій воді. На 500 г води беруть 10 г барвника, 100 г 30% -ї оцтової кислоти, 1 чайну ложку солі. В окремих скляночках розводять різні кольори або суміші кольорів. Треба пам'ятати, що працювати аніліновими фарбами потрібно в ретельно провітрюваному приміщенні, оскільки їхні випаровування шкідливі. Для запобігання зайвому розтіканню фарби тканину ґрунтують розчином желатину. Перед розписом тканину розтягують на підрамнику. Для невеличкої роботи можна застосувати п'яльця для вишивання. Якщо треба відділити один колір від іншого світлими лініями, використовують «резерв». Його виготовляють так: гумовий клей розводять очищеним бензином до рідкого стану і додають до нього 10 % парафіну. Таку масу наносять на тканину скляними трубочками або колонковим пензликом. У магазинах продаються набори інструментів для батика. Чорно-білий малюнок підколюють знизу тканини і, підсвічуючи знизу електричною настільною лампою, повторюють його контури інструментом з резервом або пензликом з потрібним кольором. Перенесені малюнки розписують приготованими фарбами так, як малюють на папері. Розписану тканину кладуть між аркушами чистого паперу і прасують. Прасування можна повторити, злегка зволоживши тканину з пульверизатора. Тканину, розписану із резервом, до складу якого входив парафін і гумовий клей, після прасування перуть у бензині (для того, щоб звільнити тканину від часток клею), сушать, зволожують і знову прасують. Розписані таким способом тканини можна надалі прати лише в холодній воді з милом. Ювелірне мистецтво (від німецького jewel або голландського juveel — коштовний камінь) — це виконання художніх творів з дорогоцінних металів (золото, срібло, платина), а також деяких кольорових, у поєднанні із цінними каменями, перлами, склом, бурштином, перламутром, кісткою та ін. Ювелірна справа в уявленні людей пов'язується передусім з особистими прикрасами. Проте вона охоплює дрібну пластику, елементи оформлення інтер'єру, посуд, зброю, сувеніри. Виготовлені із цінних металів, каменю і кістки вироби вирізняються високими художніми якостями. Оскільки більша частина сучасних ювелірних виробів виготовляється на фабриках і заводах, то й дизайнерам тут є над чим працювати. В Україні найдавніші особисті прикраси датуються епохою палеоліту. Первісна людина як матеріал використовувала не тільки кістку мамонта, а й кольорові мінерали (білий кальцит, нефрит), морські мушлі, ікла хижаків. У VII тис. до н. є. людство винайшло способи механічної обробки металів, а в V тис. до н. є. — техніку литва, що знайшло своє відображення в ювелірних виробах. Прикраси в трипільську добу виготовляли з різних порід каменю, бурштину, зубів тварин, черепашок молюсків, кераміки. Це були браслети, амулети, підвіски, персні. Ювелірні прикраси скіфів зроблено в так званому звіриному стилі. Для цього стилю характерне зображення звірів, птахів і фантастичних істот. Скіфи Причорномор'я любили зображувати оленів, козлів, барсів, пантер, левів, левоголових та орлиноголових грифонів. Таке надання переваги зображенням тварин учені пов'язують з магією. Зображення тварин на ювелірних виробах мали надати їхньому власникові сили, пильності та прудкості, властивих тваринам. Ними прикрашали одяг, зброю, кінські обла-дунки. В епоху Київської Русі були поширені золоті й срібні прикраси, виконані в техніці скані, зерні, черні срібла. Найцікавішою є техніка перегород-частих емалей, якої київські майстри навчилися у візантійських майстрів, що їх запрошували для роботи при великокняжому дворі. До нас дійшли колти, рясни, діадеми, образки та ін. Більшість з них походять з Києва і Київщини. Тут працювали ювеліри у двох майстернях — княжій і лаврській. Поступаючись візантійським вишуканістю, давньоруські емалі вигравали виразністю зображень. Під час монголо-татарської навали центри ремісництва перемістилися на захід. Починаючи з 1595 року львівські ювеліри вже мали свій цех — міське об'єднання ремісників. Для отримання звання майстра підмайстру треба було зробити «майстерштик» — виготовити два срібні кубки, перстень з коштовним каменем і печатку. Це були іспитові роботи. Цехові майстри створювали надзвичайно різноманітні вироби: посуд, книжкові оправи, прикраси на кінську збрую, зброю, різноманітні прикраси одягу — діадеми, золоті ланцюжки, запонки, персні, браслети, брошки, сережки, аграфи (коштовні пряжки для одягу чи застібки для закріплення на головних уборах прикрас із пір'я). Деякі види ювелірних прикрас, як-от срібні пояси, вважали навіть специфічно львівськими. Українське церковне золо-тильництво порівняно зі світським виглядало скромнішим. Часи бароко позначились небувалим розквітом золотильництва на сході України. Починаючи з XVII ст. майстри Києва, Чернігова, Ніжина, Глухо-ва працювали як для церкви, так і для приватних замовників (козацької старшини). Епоха українського бароко була часом останнього злету українського ювелірного мистецтва. Звичайно, майстри-золотильни-ки працювали в Україні і надалі, але власної професійної школи тут уже не було. Проте наприкінці XIX — початку XX ст. працювала майстерня видатного ювеліра Йосипа Маршака, чия ювелірна фабрика успішно конкурувала з фірмами Фаберже, Хлєбнікова та ін. У цей час продовжують працювати і народні майстри, які створюють прикраси для простих людей. Намисто — найдавніша і найпоширеніша з жіночих шийних прикрас. Раніше воно складалося з гарних рослинних плодів, зерен, кісточок овочів. Згодом їх витіснили намистинки з металу, каменю або скла, зокрема гуцульське намисто — з венеціанського кольорового скла із вкрапленням інших кольорів і золота — цінувалось дорого. На Наддніпрянщині носили разок із бурштину в поєднанні з кораловим намистом. Вважалося, що бурштин принесе здоров'я та щастя. До разка коралів додавали срібні намистини. Намисто з натурального каменю на початку XX ст. замінило скляне фабричного виробництва — «пацьорки». Іноді їх використовували для виготовлення ґерданів. Ґердан — шийна прикраса з бісеру у вигляді вузької стрічки, виготовлена з різнокольорових намистин. У східних регіонах України були поширені дукачі — карбовані медальйони чи золоті монети. Аналогією до них на заході України були зґарди — разок монет у вигляді намиста. Війни на початку XX ст. повністю припинили будь-який розвиток золотильництва. Та й пізніше працювати приватним майстрам з коштовними металами і камінням не дозволялось. Для сучасного художника-дизайнера, який створює прикраси, немає майже ніяких обмежень. Прикраси створюють із цінних металів і кольорових, благородного каменю і звичайного (який має декоративну привабливість), глини, скла, дерева, мушель, пір'я, плодів, тобто будь із чого, що зможе прикрасити зовнішній вигляд людини і використовуватись досить довго. Єдине обмеження — дизайн ювелірних виробів, які випускаються великими промисловими партіями, має враховувати властивості матеріалу залишатися незмінним. Кожному з нас, напевне, цікаво було б створити власноруч прикрасу для одягу, волосся або на руку. Можливо, такий досвід у вас уже є? Можливо, хтось із вас у майбутньому стане видатним золотарем, гордістю України! 1. Що таке ювелірне мистецтво? 2. Якими ювелірними техніками користувалися майстри Київської Русі? 1. Спробуйте зробити прикрасу з намистин або бісеру, поєднаних колірною гамою. Крім намистин, можна використати різноманітні ґудзики, дротинки мідні або латунні, грубі нитки тощо. Продумайте колірну гаму, композиційні акценти. 2. Спробуйте створити прикрасу з нестандартних матеріалів: пір'я, мушлі, гальки, стразів, красивої гілочки дерева або чогось Іншого для головного убору або лацкана піджака. 3. Знаючи, що таке композиція, стиль, єдність краси і зручності, спочатку створіть ескіз комплекту прикрас (перстень, сережки і шийна прикраса або ін.), поєднаних спільним стилем, продумайте колірну гаму І фактуру. Фах ювеліра здається надзвичайно романтичним, овіяним переказами про незліченні скарби, про створення коштовних прикрас, про царські коштовності. Насправді золотильник не тільки художник, який творить у тиші майстерні, а ще й золотих справ майстер: він одночасно і дизайнер, який творить ескізи майбутніх творів мистецтва, і ремісник надвисокої кваліфікації, здатний втілити свої творчі задуми в життя. Робочий стіл професіонала заставлений великою кількістю різноманітних інструментів і пристосувань: пилки, лупи, різці, паяльник, нагрівники, бормашинки тощо. Робота з металом — це лиття, карбування, кування, гравіювання, травлення, шліфування, полірування, свердління та огранювання коштовного каменю. Ювелір повинен багато знати: технічні й художні вимоги до творів, властивості матеріалів, розуміти креслення, способи виготовлення заготовок і деталей зі злитків, способи гравіювання, полірування, види орнаментів. Більшість золотильників — чоловіки. Проте є техніки, які споконвіку вважають жіночими, наприклад робота з емаллю, зі сканню. Нині серед молодих дизайнерів чимало дівчат. У минулому столітті виникло багато промислових підприємств, на яких виготовляли ювелірні вироби, де й досі фахівці розподілені на багато спеціалізацій: дизайнер, закріплювач, ливар, різьбяр, емалювальник та ін. Та останнім часом з'являються невеликі творчі об'єднання ювелірів, і сучасні золотильники в них, як і в старі часи, — на всі руки майстри. А уявіть, з якою гордістю майстер ставить на свій витвір власне тавро! Щоб бути професіоналом ювелірної справи або золотильництва, потрібно з дитинства розвивати в собі охайність, уважність, пунктуальність, здатність терпляче доводити розпочату роботу до кінця. Потрібно мати особливу експериментальну жилку: без неї важко вигадати щось нове. А ще важливо бути добрим психологом, щоб точно вгадувати бажання замовника, викликати радість і задоволення своїми виробами. ГДЗ 7 клас алгебра, геометрія, українська мова Підручники 7 клас хімія, біологія, фізика | |
