Генрі Вордсворт Лонгфелло. Люлька згоди (3 «Пісні про Гайавату»)

Американський письменник Генрі Во-рдсворт Лонгфелло з'явився на світ 27 лютого 1807 р. в місті Портленді в родині адвоката. З дитинства Генрі виявляв здібності до вивчення іноземних мов, малювання, музики, літературної творчості. Освіту він здобував у найкращих навчальних закладах Америки та Європи.
Закінчивши навчання, письменник викладав іноземні мови в рідному коледжі в Брунсвіку. Згодом він став професором Гарвардського університету й працював там близько двадцяти років, після чого зосередився на літературній діяльності.
Лонгфелло відіграв вагому роль у культурному житті своєї країни. Творчий доробок цього митця вражає різноманітністю. Він писав вірші й подорожні нотатки, художньо обробляв фольклорний матеріал. Чимало письменник зробив для популяризації літературних і культурних надбань інших країн. Він перекладав європейську поезію з вісімнадцяти мов, випускав збірки зарубіжних авторів. Завдяки його зусиллям американські читачі долучилися до найзначніших досягнень світового письменства.
У своїх поетичних творах Лонгфелло часто звертався до теми минулого Америки, змальовуючи картини життя перших поселенців і принижене становище корінних народів. Головною пам'яткою самобутній індіанській культурі стала його поема «Пісня про Гайавату», написана на основі давніх легенд і переказів.
Поема — великий за обсягом віршований твір оповідним сюжетом.
Консультація  професора філолого
З історичних джерел відомо, що вождь ірокезів1 Гайа-вата існував насправді. Він жив у XVI ст. й уславився, зокрема, тим, що об'єднав у міцний союз декілька ворогуючих племен. Однак у своїй поемі Лонгфелло змальовує не історичного Гайавату, а образ, створений народною фантазією. Подібно до багатьох міфічних персонажів, цей герой не є смертною людиною: його бабуся — донька нічних світил, а батько — Володар вітрів. Колись Володар вітрів покинув матір Гайавати, і вона померла від горя, тож хлопчика виростила бабуся. Змужнівши, Гайавата вирішив помститися батькові й вступив з ним у нерівний бій. Перемоги він не здобув, але Володар вітрів, високо оцінивши хоробрість сина, провістив йому життя, сповнене великих звершень.
У поемі Лонгфелло йдеться про численні подвиги Гайавати, який уособлює силу духу, непідкупність, мудрість та інші чесноти.
На початку твору Владика Життя, Гітчі-Маніто, збирає вождів різних племен на раду, під час якої закликає їх до миру та єднання. Цей заклик набуває в поемі значення узагальненої думки про те, що братерська любов, злагода і єдність є запорукою могутності й благополуччя нації. 
Люлька згоди (З «Пісні про Гайавату»)
На верхів'ї Скель Червоних, Скель Великого Нагір'я, 
Там стояв Життя Владика, Гітчі-Маніто могутній, 
І з верхів'я Скель Червоних Він до себе звав народи. 
Звідусіль людей скликав він. (...)
Від червоного бескета Одломив рукою камінь І зліпив 
Із нього люльку, І оздобив візерунком. 
А над річкою він вирвав Очеретяну стеблину 
І цибух зробив для люльки.
І червоною корою Із лози набив він люльку, 
І дихнув на ліс зелений. І від подиху
Загойдались раптом віти І, зустрівшись, зайнялися, 
І на горах, на високих, Запалив їм Люльку 
Згоди Гітчі-Маніто могутній На ознаку, що на раду 
Всі народи він скликає. (...)
З лісової Тоскалузи, Від Скелястих Гір далеких. 
Від озер Країни Снігу — Звідусіль усі народи
Дим угледіли на небі.
Дим, що йшов Із Люльки Згоди. (...)
По річках, лугах збігались І збиралися народи: 
Йшли Чоктоси і Команчі, 
Йшли Гурони і Мендени, Делавери і Могоки, Йшли Шошони і Омоги,
Пони йшли і Чорноноги, Оджибвеї і Дакоти1 До Великого Нагір'я Перед світлі божі очі.
В зброї всі, в яскравих фарбах, Як дерева в час осінній. 
Наче небо на світанні. Всі зійшлись вони в долині 
З ворожнечею у душах. В їх очах — смертельний виклик, 
В їх серцях — звіряча лютість. Вікове бажання помсти — З
аповіт страшний від предків.
Але тихо і ласкаво Подивився милосердний, 
Гітчі-Маніто могутній, Наче батько, подивився 
На дитячу ворожнечу І простяг над ними руку. 
Тінь руки простяг над ними. Щоб серця їх заспокоїть. 
Втихомирити їх душі.
І ясний величний голос. Як потік, що з гір несеться. 
Як потік, що пада в прірву. Пролунав до всіх народів: 
«Діти! Слухайте уважно Мудре слово і пораду, 
Що вам скаже, нерозумним, Той, хто дав життя всім людям. (...)
Я стомивсь від ваших сварок. Від незгод і суперечок, 
Від кривавих війн народів, Молитов про помсту люту. 
Ваша сила тільки в згоді, А безсилля — в ворожнечії 
Помиріться ж, мої діти, Будьте друзями, братами!
Окуніться ж ви в джерело. Що сріблиться перед вами, 
Змийте фарби, фарби бою, Змийте з тіла плями крові. 
Закопайте свою зброю.
Люльки висічіть з каміння. Очерету наламайте, 
Цибухи зробіть із нього І, оздобивши їх пір'ям. 
Запаліть люльки на згоду, І живіть віки братами!»
Так сказав Життя Владика. І покидали на землю 
Вояки ганебну зброю, Поскидали всі убрання 
Із оленячої шкури І до берега побігли Змити фарби — плями бою; 
Від слідів Творця лилася Річка хвилею ясною, 
Обмивала фарби бою, І, обмивши, багряніла, 
І збігала вниз червона, Мовби змішана із кров'ю.
Змивши фарби, плями бою. Вояки на берег вийшли 
І у землю закопали Свої палиці і зброю. І дітей своїх Владика, 
Гітчі-Маніто могутній, Стрів усмішкою ясною.
Із червоного каміння Всі зробили мовчки люльки. 
Очерету наламали, Цибухи зробили з нього, 
І оздобили їх пір'ям... (...) І у дверях світлих неба 
Гітчі-МанІто сховався. Оповитий білим димом, Білим димом Люльки Згоди.
Переклад Олександра Олеся
1.  Які деталі свідчать про те, що Гітчі-Маніто є володарем природного світу?
2.  Якими постали перед Владикою Життя індіанці? Із чим у перекладі поеми порівнюються їхні розфарбовані тіла? Поміркуйте, які саме кольори переважають у бойовій розкрасці воїнів.
3.  Для чого Гітчі-Маніто скликав народ? Як він розмовляв із ворогуючими племенами?
4.  Як змінилася вода в річці після того, як індіанці змили в ній «фарби бою»? Що ця зміна означає?
Роберт Берне. Моє серце в верховині