Лернейська гідра (Другий подвиг Геракла). Нарцис (Скорочено). Пігмаліон

Після першого подвигу Бврісфей послав Геракла вбити лернейську гідру. Це була потвора з тілом змії і дев'ятьма головами дракона. Як і иемейський лев1, гідра була породжена Тіфоном2 і Єхидною3.
Жила гідра в болоті коло міста Лернн І, виповзаючи зі свого лігвища, нищила цілі стада й спус-тошуваля всі околиці. Боротьба з дев'яти головою гідрою була небезпечна, тому що одна з голів її була безсмертною.
Вирушив у дорогу до Лерни Геракл Із сином Іфікла Іолаєм. Прибувши до болота біля міста Лерни, Геракл залишив Іолая з колісницею в ближньому гаю, а сам пішов шукати гідру. Він знайшов її в оточеній болотом печері. Розпікши до червоного жару стріли, почав Геракл пускати їх одну за одною в гідру. Розлютили гідру стріли Геракла. Вона виповзла, звиваючись укритим блискучою лускою тілом, з пітьми печери, грізно піднялася на величезному хвості й хотіла вже кинутися на героя, але наступив їй син Зевса ногою на тулуб і притис до землі. Своїм хвостом гідра обвилася навколо ніг Геракла й силкувалася звалити його. Як непохитна скеля, стояв герой і помахами своєї важкої палиці одну за одною збивав голови гідри. Мов вихор, свистіла в повітрі палиця; злітали голови, однак гідра була жива.
Тут Геракл помітив, що в гідри на місці кожної збитої голови виростають дві нові. Прийшла й допомога гідрі: з болота виповз потворний рак і впився своїми клішнями в ногу Геракла. Тоді герой покликав на допомогу свого друга Іолая. Іолай убив потворного рака, запалив частину ближнього гаю і палаючими стовбурами дерев припікав гідрі шиї, з яких Геракл збивав своєю палицею голови. Нові голови вже не виростали. Дедалі слабше гідра опиралася синові Зевса.
Нарешті й безсмертна голова злетіла. Потворна гідра була переможена й упала мертвою на землю. Глибоко закопав її безсмертну голову переможець Геракл і привалив її величезною скелею, щоб не могла вона знову вийти на світ. Потім великий герой розтяв тіло гідри й занурив у її отруйну жовч свої стріли. З того часу рани від стріл Геракла стали невигойними. З великим тріумфом повернувся Геракл у Тіринф. Але там чекало на нього нове доручення Еврісфея.
Переказ М. Куна, переклад українською Ю, Іванченка
Запитання і завдання до прогитаного твору
1. Опишіть лернейську гідру, з якою бився Геракл. Як героєві вдалося здолати чудовисько?
2. Які риси вдачі Геракла виявилися в битві з лернейською гідрою? Обгрунтуйте відповідь прикладами з тексту.
3.  Робота в парах. Виконайте запропоновані завдання.
А. Доведіть! Пригадайте, що таке гіпербола. Доведіть, що її використано в міфі про Геракла.
5. Порівняйте! Порівняйте битву Геракла з лернейською гідрою та будь-яку з казок про боротьбу героя зі змієм (драконом). Визначте спільні Й відмінні елементи в сюжетах цих творів.

Нарцис (скорочено)
Та якщо хтось не шанує золотосяйної Афродіти, відкидає дари її, повстає проти її влади, того нещадно карає богиня кохання. За це покарала вона сина річкового бога Ксфіса й німфи1 Лавріони, прекрасного, але холодного й гордого Нарциса. Нікого не любив він, окрім самого себе, лише себе вважав гідним любові.
Якось, коли Нарцис заблукав у густому лісі під час полювання, побачила його німфа Ехо. Німфа не могла сама заговорити з Нарцисом. На ній тяжіла кара богині Гери: мовчати повинна була німфа Ехо,
іі підіюіпдати на запитання вона могла лише повторюючи їх останні слова. Із захопленням дивилася Ехо на стрункого красеня юнака, схована від нього лісовою гущавиною. Нарцис роззирнувся навколо, не знаючи, куди йому йти, і голосно крикнув:
—  Гей, хто тут?
—  Тут! — почулася відповідь Ехо.
—  Іди сюди! — вигукнув Нарцис.
—  Сюди! — відповіла Ехо.
З подивом озирається прекрасний Нарцис на всі боки. Нікого немає. Здивований цим, він голосно вигукнув:
—  Сюди, швидше до мене! І радісно відгукнулась Ехо:
—  До мене!
Простягаючи руки, поспішає до Нарциса німфа з лісу, але гнівно відштовхнув її прекрасний юнак. Пішов він поспішно від німфи й сховався в темному лісі.
Сховалася в лісовій непрохідній гущавині й знехтувана німфа. Вона страждає від кохання до Нарциса, нікому не показується, і тільки сумно відгукується на кожний поклик нещасна Ехо. А Нарцис лишився, як і раніше, гордим, самозакоханим. Він відкидав кохання всіх. Багатьох німф зробила нещасними його гордість. І якось одна зі знехтуваних ним німф вигукнула:
— Покохай же й ти, Нарцисе! І хай не відповідає тобі на твою любов людина, яку ти покохаєш!
Здійснилося побажання німфи. Розгнівалася богиня кохання Афродіта на те, що Нарцис відхиляє її дари, і покарала його. Якось навесні під час полювання Нарцис підійшов до струмка й захотів напитися холодної води. Ще ніколи не торкалися вод цього струмка ні пастух, ні гірські кози, жодного разу не падала в струмок зламана гілка, навіть вітер не заносив у струмок пелюстків пишних квітів. Вода його була чиста й прозора. Як у дзеркалі, відбивалося в пій усе навколо: і кущі, що розрослися на березі, і стрункі кипариси, і блакитне небо. Нахилився Нарцис до струмка, спершись руками на камінь, що виступав з води, І віддзеркалився в струмку весь, в усій своїй красі. Отут-то й спіткала його кара Афродіти. З подивом дивиться він на своє відображення у воді, і велике кохання опановує його. Зачаровано дивиться Нарцис на своє відображення у воді, він манить його, кличе, простягає до нього руки. Нахиляється Нарцис до води, щоб поцілувати своє відображення, але цілує тільки холодну, прозору воду. Усе забув Нарцис; він не йде від струмка; не відриваючись, милується самим собою. Він не їсть, не п'є, не спить. Нарешті у відчаї вигукує Нарцис, простягаючи руки до свого відображення:
—  Ох, хто ще страждав так жорстоко?! Нас розділяють не гори, не моря, а тільки смужка води, і все-таки не можемо ми бути з тобою разом. Вийди ж із струмка!
Замислився Нарцис, дивлячись на своє відображення у воді. Раптом його вразила жахлива думка, і тихо зашепотів він своєму відображенню, нахилившись до самої води:
—  0 лихо! Я боюсь, чи не покохав я самого себе! Адже ти — це я сам! Я люблю самого себе. Я почуваю, що небагато лишилося мені жити. Ледве розцвівши, зів'яну я й зійду в похмуре царство тіней. Смерть не лякає мене; смерть принесе кінець мукам кохання.
Залишають сили Нарциса, блідне він і почуває вже наближення смерті, але все ж не може відірватися від свого відображення. Плаче Нарцис. Падають його сльози в прозорі води струмка. Дзеркальною поверхнею води пішли кола, і зникло прекрасне відображення. З жахом вигукнув Нарцис:
—  О, де ти? Повернись! Залишся! На покидай мене, адже це жорстоко.
—  О, дай хоч подивитися на тебе!
Але ось знову спокійна вода, знову з'явилося відображення, знову, не відриваючись, дивиться на нього Нарцис. Тане він, мов роса на квітах у промінні гарячого сонця. (...)
Схилилася Нарцисова голова на зелену прибережну траву, і темрява смерті вкрила його очі. Помер Нарцис. Плакали в лісі молоді німфи, плакала Бхо. Приготували німфи юному Нарцисові могилу, але коли прийшли но його тіло, то не знайшли його. Па тому місці, де схилилася на траву Нарцисова голова, виросла біла запашна квітка — квітка смерті; нарцисом називають ЇЇ,
Запитання і завдання до прогитаного твору       9
1.  Перечитайте початок оповіді про Нарциса. На що спрямовує читача цей фрагмент?
2. Як схарактеризовано Нарциса в тексті? Наведіть відповідні цитати.
3. За що і як було покарано героя?
4.  Визначте основну думку міфу про Нарциса й сформулюйте її одним реченням.

Пігмаліон
Афродіта дарує щастя тому, хто вірно служить їй. За це дала вона щастя й Пігмаліону, великому кіпрському митцеві. Пігмаліон ненавидів жінок і жив самотньо, уникав шлюбу. Якось зробив він з блискучої білої слонової кістки статую дівчини надзвичайної краси. Немов жива, стояла ця статуя в майстерні художника. Здавалося, вона дихає; здавалося, що от-от вона зрушиться, піде й заговорить. Цілими годинами милувався художник своїм твором і покохав нарешті створену ним самим статую. Він дарував статуї дорогоцінне намисто, зап'ястки й сережки, одягав її в розкішний одяг, прикрашав голову вінками з квітів. Як часто шепотів Пігмаліон:
— О, якби ти була жива, якби могла відповідати на мої слова, о, який би був я щасливий!
Однак статуя була німа.
Настали дні святкувань на честь Афродіти. Пігмаліон приніс богині кохання в жертву білу телицю з визолоченими рогами; він простяг до богині руки й молитовно прошепотів:
—  О вічні боги, і ти, золота Афродіто! Якщо ви можете дати все благаючому, то дайте мені дружину, таку ж прекрасну, як та статуя дівчини, що зробив я сам.
Пігмаліон не наважився просити богів оживити його статую, він боявся розгнівити таким проханням богів-олімпійців. Яскраво спалахнуло жертовне полум'я перед зображенням богині кохання Афродіти. Цим богиня нібито давала зрозуміти Пігмаліонові, що боги почули його благання.
Повернувся художник додому. Він підійшов до статуї, І — о щастя, о радість! — статуя ожила! Б'ється її серце, у її очах світиться життя. Отак дала богиня Афродіта красуню-дружину Пігмаліонові.
Переказ М. Куна, переклад українською Ю, Іванченка
Запитання  і завдання до прогитаного твору
1. Як схарактеризовано Пігмаліона на початку оповіді?
2. Чим відрізнялося ставлення Пігмаліона до скульптури дівчини від звичайного захоплення митця своєю працею?
3. Як Афродіта поставилася до пристрасті Пігмаліона? Чим, на вашу думку, був зумовлений її вчинок?
4. Порівшійте! Пригадайте сюжет китайської народної казки «Пензлик Маляна». Порівняйте її сюжет із сюжетом давньогрецького міфу про Пігмаліона й визначте, що споріднює ці твори.
Міф про Прометея (Скорочено)