11:01 Образ. мистецтво 5 кл Урок 31. Народні промисли | |
Образ. мистецтво 5 кл Урок 31. Народні промислиМета: • навчальна: ознайомити учнів із народним мистецтвом України та основними художніми промислами, головними засобами виразності в них; навчити створювати ескізи для оздоблення предметів декоративно-прикладного (декоративно-ужиткового) мистецтва; • розвивальна: розвивати вміння насолоджуватися спогляданням творів, що створюють майстри народних промислів України, аналізувати ці твори; формувати естетичні почуття, смак, зацікавленість мистецтвом, спостережливість, інтерес до культурної спадщини; • виховна: виховувати зацікавленість творами декоративно-прикладного (декоративно-ужиткового) мистецтва, бажання зберігати, примножувати традиції українського народу. Оснащення • Матеріали та інструменти: аркуші паперу, прості та кольорові олівці, гумки, фломастери, акварельні фарби, пензлі, ємності для води, серветки для витирання рук і пензлів, клейонки. • Зоровий ряд: фотозображення творів народних промислів України (вишивок, керамічних виробів, ткацтва та ін.). Тип уроку: комбінований урок. Хід уроку Образ. мистецтво 5 кл Народні промисли 1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ Привітання. Перевірка готовності учнів до уроку 2. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ • Що таке декоративно-прикладне (декоративно-ужиткове) мистецтво? • Чи відомі вам осередки народних промислів України? 3. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ Учитель. Українське народне декоративне мистецтво — унікальне явище національної культури, воно завжди правдиво показувало всьому світові життя, духовне багатство, рівень культури, творчі сили та здібності, енергію та світогляд нашої нації. Сьогодні ми дізнаємося багато цікавого про народні промисли нашої країни та їх осередки. 4. ВИКЛАДЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ Учитель. Народне прикладне мистецтво — народні художні промисли; виготовлення художніх виробів (за умови обов'язкового застосування творчої ручної праці) для продажу. (Запис до словничків.) Народне декоративне мистецтво України розвивалося у двох основних напрямах — домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли. Ці дві форми йшли паралельно, тісно переплітаючись між собою і взаємозбагачу-ючись, кожна історична епоха вносила свої зміни. У різні історичні епохи народне декоративне мистецтво зазнавало змін. Однак його визначальними рисами залишалися колективний характер творчості, спадковість багатовікових традицій. Ручний характер праці давав змогу імпровізувати, творити неповторне, мати «свою руку», «власний почерк». Але все нове, що творила кожна людина, завжди залишалося в межах художніх традицій того осередку, де створювалося. В Опішні, Решетилівці, Косові, Богуславі, Гавареччині, Петриківці, Діхтя-рях, Глинянах, Клембівці та інших населених пунктах існують школи традиційного народного мистецтва. Ткацтво. Полісся. Складно сказати, коли виникло килимарство в поліських селах, але свого розвитку воно набуло в XVIII — на початку XIX століття. Варто зазначити, що воно існувало не в усіх поліських селах, а лише в «шляхетних», тобто вільних від кріпацької залежності, й порівняно заможних. Гобелени виготовляли як для своїх потреб, так і на продаж. Для виготовлення гобелену використовували фарбовану пряжу. Найпоширеніші в поліських килимах червоний, зелений, білий, жовтий, чорний, синій кольори. Фарби виготовлялися за рецептами, які часто зберігалися в таємниці й передавалися з покоління в покоління. Поряд із символікою кольору важливе місце належить символіці орнаменту. Поширеним на Поліссі були килими «в кулаки», «в круги», «в козака», а також вазонні композиції. «Козаком» народні майстри називають фігурку з ромбовидною голівкою і опущеними руками, яка нібито сидить верхи на коні. Назва «козак» виникла пізніше, ніж сам орнамент. Орнамент «козак» поширений на Поліссі. Можливо, «козак» виступає як жіноче божество. Тепер його називають Перешнею — матір'ю всього живого, богинею родючості, природи і добра. Полтава. Полтавські гобелени вражають різноманітністю композиційних і колористичних рішень. Квіткові форми мають округлий характер і розгалуження корінців не геометризовані, не кострубаті, а м'які, згладжені. В цьому виявляється привабливість орнаменту, мелодійність і вишуканість. Найвизначніша особливість квіткових гобеленів Полтавщини — це напрочуд вдало підібраний колорит. Зіставлення ніжних ясно-брунатних, золотаво-жовтих, білих, синіх із коричневими відтінками кольорів дає завершену в мистецькому розумінні кольорову гаму. Косів. Ткацький промисел у Косові виник на базі місцевого народного ткацтва, тісно пов'язаного з життям і побутом людей. Найбільш характерні для Косова є поперечні смугасті візерунки, виконані в яскравих насичених барвах із перевагою червоного, оранжевого і золотисто-жовтого кольорів, що доповнюють блакитним, зеленим, фіолетовим, білим. Буковина. Зображення птахів на Буковині в композиціях килимів сюжетно пов'язані з мотивом дерева, що набув складної геометричної форми. Мотиви птахів наявні й нині у виробах Шипинців, Топорівки, Волоки, Великих Кучерів та деяких інших сіл. Дуже поширеними є геометричні орнаменти. Незважаючи на те що майже в усіх геометричних малюнках майстри використовують переважно мотив ромба, характер, його конфігурація завжди різні. Ромб може бути прямокутної або витягнутої форми з розчленованими сторонами чи кутами. У створенні малюнків з обмеженої кількості мотивів фантазія буковинських умільців безмежна. Вишивка — один із найпоширеніших та найулюбленіших в Україні різновидів народної творчості. Уже в І тис. до н. є. вишивку виконували на високому художньому рівні у Вавилоні, Греції, Римі, Китаї, Індії та Ірані. У її творах втілено піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення природи, схвильована розповідь про думки та почуття людини, світ натхненних образів, що сягають своїм корінням далекого минулого. Кожний регіон має свої улюблені кольори, які й використовуються у вишиванні. На Полтавщині полюбляють ніжні відтінки блакитного й жовтого, а то й зовсім біле шитво. У Вінницькій області вишивають суцільно чорним, або ж із поєднанням чорного та червоного кольорів. Для Слобожанщини традиційними є червоний і чорний кольори. В Житомирській та Рівненській областях побутують здебільшого червоні візерунки, на Київщині — червоні з синім, іноді з чорним. Багата й різноманітна вишивка в Карпатах, де особливо полюбляють яскраві, барвисті багатоколірні візерунки: на Гуцульщині, Львівщині, Закарпатті здебільшого вишивають геометризованими орнаментами, застосовуючи всі кольори веселки. Обробляння деревини. З другої половини XIX століття гуцульські майстри інкрустували вироби різноманітними кольоровими матеріалами, а саме: фарбованим деревом, вареним у природних барвниках (виварах цибулиння, шкаралупи волоського горіха, настоянки із дикої яблуні, польового хвоща та ін.), а також хімічних анілінових фарбах. Легкодоступними були баранячий ріг, перламутр. На ярмарках можна було купити мідний і латунний дріт, бляху, бісер — порцеляновий (білий, синій, червоний) та скляний тьмяніших кольорів. Усі ці матеріали давали змогу вирішувати різноманітні композиційні завдання колірного і фактурного характеру. Юрка Івановича Шкрібляка вважають засновником сучасної школи гуцульської художньої обробки деревини. Гладку поверхню геометричних мотивів орнаменту на тарілках, баклагах, коробах, пляшках він поєднував з «ільчатим письмом», домагаючись фактурного контрасту, і тим самим значно посилював декоративну виразність. На початку XX століття і в наступні десятиліття художнє обробляння дерева в Україні залишалося на високому рівні передусім у регіонах, багатих на ліс, де плекалися давні традиції деревообробки. Особливим попитом користувалися скрині. На Полтавщині їх розписували квітковим орнаментом, іноді різьбили, а на Поділлі обковували металевим ажуром. Специфічні для Полісся «божники» — полиці для ікон прикрашені виїмчастим різьбленням, інкрустовані соломкою. Поліське дерев'яне різьблення дрібніше в деталях, ніж лісостепове, у нім більше гравійованих елементів. Автором технології яворівського жолобчасто-вибірного різьблення став майстер із Яворова Йосип Петрович Станько. Суть техніки різьблення полягає у вирізанні неглибокими нарізами рослинно-геометричних орнаментів. Цікавим у цій технології є спосіб готування площини для різьблення. Попередньо поверхня предмета покривається фарбами темно-коричневого, темно-зеленого або чорного кольору та полірується. На цьому фоні контурними неглибокими нарізами, вибиранням і цяткуванням площини наносяться, згідно з композиційним задумом, рослинні і геометричні мотиви, які створюють тонке мерехтливе мереживо, контрастуючи з тонованим полем. Гончарство — виготовлення з глини різних за призначенням гончарних виробів (посуду, кахлів, іграшок, малої скульптури тощо). Гончарство виникло в епоху неоліту та активно розвивалось там, де було знайдено багаті поклади придатної для цього глини. Із XV століття гончарство в Україні перетворилося на самобутній художній промисел, який у XVII—XVIII століттях сягнув найвищого рівня свого розвитку. У XIX столітті кожний район гончарного промислу мав характерні художні особливості виробів, які залежали від природних якостей матеріалів, технологічного рівня виробництва, локальних традицій та ін. На Наддніпрянщині у с Дибинці (тепер село у Богуславському районі Київської області) миски, тарілки, глечики, тикви оздоблюють характерним рослинним розписом із додаванням крапок, рисок і «гребінців», а також різноманітними зооморфними мотивами. Виробам опішнянських гончарів була властива своєрідна декоративність. Так, Ф. Червінка крім гравіювання по вологому черепку наліплював рельєфні орнаментальні деталі; В. Поросний у плетиво мальованого рослинного орнаменту вводив казкових звірів і птахів, а художник-кераміст Ю. Лебіщак розробляв декор на основі мотивів, запозичених із шовкового гаптування. Поміж подільських гончарів особливої шани заслуговують: А. Гончар з с. Бубнівка, який перший запровадив у своєму селі виробництво червоного посуду, мальованого технікою ріжкування; П. Лукашенко і П. Самолович з Бару, що оздоблювали миски тематичними фігурними композиціями; Я. Бацуца із с. Адамівка, який неполиваним посудом кулястоподібних форм, розписаним силуетними фігурками, прославився на міжнародних виставках. На Гуцульщині провідними осередками гончарства у XIX столітті стали Косів і Пістинь. Славу косівській кераміці принесла самобутня творчість О. Бахметюка. На його мисках, дзбанках, кахлях зображені рільники і пастухи, солдати і пани, музиканти і шинкарі, мірошники, ткалі й гончарі. Таким чином, завдяки майстрам у середині XIX століття виникла й розвинулася школа косівської кераміки. Водночас зародилася пістинська школа гончарства (селище поблизу Косова), де здебільшого виготовляли мальовані миски, тарелі та дзбанки, а також оригінальні фігурки кіз, баранів, оленів із горщиками на спині для кімнатних квітів. На Закарпатті у другій половині XIX століття поширився підполив*яний розпис. Хустські гончарі А. Лех і його син Й. Лех розписували вироби пензликом (характерний квітковий орнамент, нанесений широкими мазками по рожевому черепку глечиків, дзбанків, горщиків) на зразок вільного малювання фаянсового посуду. В осередках Гуді, Драгові та Мирчі виробляли сірий посуд з лискучими візерунками. Однак у Драгові найбільшою популярністю користувався неполив'яний посуд, оздоблений білим та коричневим геометричним орнаментом (техніка ріжкуванння). Гончарі Полісся виготовляли переважно неглазурований «рожевий» і «димчастий» посуд, графічно декорований лощінням. Декоративний розпис. Деякі регіони України — Київщина, Уманщина, Херсонщина й Одещина — стали визнаними центрами народного розпису. З початку XIX століття на основі настінного розпису почали застосовувати декоративний розпис, який виконується на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках, глечиках, карафках, навіть елементах збруї та озброєння (давня традиція мистецтва Запорізької Січі). Фізкультхвилинка 5. САМОСТІЙНА РОБОТА УЧНІВ Варіант № 1. Створення декоративної композиції в обраному форматі Варіант № 2. Створення ескізу для розпису керамічного посуду за мотивами народних промислів (косівської або опішнянської кераміки) 6. АКТУАЛІЗАЦІЯ НАБУТИХ ЗНАНЬ ♦ Що таке народне мистецтво? ♦ Назвіть центри української кераміки. ♦ Які центри килимарства ви знаєте? ♦ Які кольори переважають у вишивці нашого регіону? 7. Підбиття уроку. Образ. мистецтво 5 кл Народні промисли 1. Підбиття підсумків (загальна оцінка уроку). 2. Визначення завдання для підготовки до наступного уроку: принести прості олівці, гуапіеві або акварельні фарби, пензлі, гумки, аркуші паперу (альбоми). 3. Проголошення уроку завершеним. | |
