укр мова 10 клас авраменко математика 10 клас бевз 2018
Головна » 2014 » Лютий » 14 » Укр.література 5 кл Голобородько. Мудра дівчина
16:27
Укр.література 5 кл Голобородько. Мудра дівчина

Укр.література 5 кл Голобородько. Мудра дівчина


Було собі два брати — один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, каже:
—  Потроху відробиш мені за неї.
Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:
—  Віддай мені корову назад! Той каже:
—  Брате! Я ж тобі за неї відробив!
—  Що ти там відробив,— як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!
Бідному жалко стало своєї праці, не схотів віддавати. Пішли вони позиватися до пана.
Прийшли до пана. А панові, мабуть, не схотілося роздумувати, хто з них правий, а хто ні,— то він і каже їм:
—  Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.
—  Кажіть, пане!
—  Слухайте: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе? Завтра прийдете, скажете.
Пішли брати. Мудра дівчина Багач іде додому та й думає собі: «От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніш над панські кабани, прудкіш над панські хорти, а миліш над гроші? Ге, моя корова буде!»
Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й питається:
—  Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?
—  Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я й не надумаю, що воно й є.
—  А яка ж загадка, тату? — Маруся питає.
—  Та така: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?
—  Е, тату, ситніш над усе — земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
—  Чи ба? — каже батько.— Адже й справді так! Так же я й панові казатиму.
Другого дня приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:
—  Ану, відгадали?
—  Відгадали, пане,— кажуть обидва.
От багатий зараз виступає, щоб собі попереду поспіши-тись, та й каже:
—  Ситніш, пане, над усе — ваші кабани, а прудкіш над усе — ваші хорти, а миліш над усе — гроші!
—  Е, брешеш, брешеш! — каже пан. Тоді до вбогого:
—  Ану, ти!
—  Та що ж, пане, нема ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.
—  Правда, правда! — каже пан.— Ну, а прудкіш що на світі?
—  Прудкіш, пане, над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш.
—  Так! Ну, а миліш? — питає він.
—  А миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
—  Так, усе! — говорить пан.— Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам повідгадував, чи тобі хто сказав?
—  Та що ж, пане,— каже вбогий,— є в мене дочка Маруся,— так це вона мене так навчила.
Пан аж розсердився:
—  Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варених яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчата, вигодувала, і щоб твоя дочка зарізала трьох.
спекла на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить, то буде лихо.
Іде сердешний батько додому та й плаче. Приходить, а дочка й питає його.
—  Чого ви, тату, плачете?
—  Та як же мені, дочко, не плакати: Мудра дівчина ось пан дав тобі десяток варених яєць та казав, щоб ти посадила на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила й вигодувала курчата, а ти щоб спекла їх йому на снідання.
А дочка взяла горщечок каші та й каже:
—  Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому,— нехай він виоре, посіє цю кашу, і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що їм треба вилупитись із цих яєць.
Приносить чоловік до пана ту кашу, віддає та й каже:
—  Так і так дочка казала.
Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблину льону, дає чоловікові й каже:
—  Неси твоїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб'є, попряде й витче сто локіт полотна. А не зробить, то буде лихо.
Іде додому той чоловік і знов плаче. Зустрічає його дочка і каже:
—  Чого ви, тату, плачете?
—  Та бач же чого! Ось пан дав тобі стеблину льону, та щоб ти його вимочила, висушила, пом'яла, спряла і виткала сто локіт полотна.
Маруся взяла ніж, пішла й вирізала найтоншу гілочку з дерева, дала батькові та й каже:
—  Несіть до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон.
Приносить чоловік панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й покинув ту гілочку, а на думці собі: «Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити...» Потім думав, думав та й каже чоловікові:
—  Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні вбута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як цього не зробить, то буде лихо!
Іде знов батько, плачучи, додому. Прийшов та й каже дочці:
—  Ну, що, дочко, будемо робити? Пан загадав так і так. І розказав їй усе. Маруся каже:
—  Не журіться, тату,— все буде гаразд. Підіть купіть мені живого зайця.
Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла ґринджоли, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, горобця в руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає — одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана в двір, а пан як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам:
—  Прицькуйте її собаками!
Ті як прицькували її собаками, а вона й випустила їм зайця. Собаки погнались за зайцем, а її покинули. Вона тоді прийшла до пана в світлицю, поздоровкалась та й каже:
—  Ось вам, пане, гостинець.— Мудра дівчина Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він — пурх та й вилетів у відчинене вікно!
А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук та й питає:
—  Чого вам, люди добрі? Один каже:
—  Та от чого, пане: ночували ми обидва на полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела лоша.
А другий чоловік каже:
—  Ні, брехня,— моя! Розсудіть нас, пане! От пан думав, думав та й каже:
—  Приведіть сюди лоша й коней: до якої лоша побіжить,— та й привела.
От привели, поставили запряжені коні, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягнучи, що воно вже не знає, куди йому й бігти,— взяло та й побігло геть. Ну, ніхто не знає, що тут робити, як розсудити. А Маруся каже:
— Ви лоша прив'яжіть, а матір повипрягайте та й пустіть — котра побіжить до лошати, то та й привела.
Зараз так і зробили. Мудра дівчина Пустили їх — так одна й побігла до лошати, а друга стоїть.
Тоді пан побачив, що нічого з дівчиною не поробить, і відпустив її.