Укр.література 5 кл Голобородько. Перша колискова , Бабунин дощ, Сама собою річка ця тече

ПЕРША КОЛИСКОВА
Спи, моя дитино золота, Спи, моя тривого кароока. 
В теплих снах ідуть в поля жита, І зоря над ними йде висока. 
Спи, моя гіллячко голуба. Тихо в моїм серці і щасливо. 
За вікном хлюпочеться плавба Твоїх літ і долі гомінливої. 
Спи, моя дитинко, на порі. Тіні сплять і сонна яворина... 
Та як небо в нашому Дніпрі, Так в тобі не спить хай Україна. 
Хай вона не спить в тобі повік, Бо вона — для тебе і для світу... 
Люлі, мій маленький чоловік, Капле сон сріблястий з верховіту...

БАБУНИН ДОЩ
Бабунин дощ, на клямці цяпота,
І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
З котяри — іскри! З м'яти — чамрота!
Пускає бульби на порозі хата...
Іде хтось темним садом-заховайсь!
Іде, й стає знадвору за стіною,
І мокро дихає над мокрою губою;
Як звуть його?
Чи взагалі він звавсь?
Хто він такий в залатанім кожусі,
В кожусі, а хапає дрижаки?..
Попискують пташата в його вусі,
І в бороді дрімають їжаки.
Одне — сов'яче око, друге — вовче.
Рука — крило, друга рука — весло,
Упівобличчя день, а пів-обличчя з ночі,
На голові посріблене сідло.
Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю.
Порожню торбу він би не носив...
Стоїть, і передихує, й чекає.
Мабуть, насправді вибився із сил.
Бо хто ж то знає, скільки йому років
І скільки він живе тисячоліть?..
Прийшов під нашу хату ненароком,
Прийшов перечекати і стоїть:
Зайти чи ні до нас, до бульбохати?..
З ноги на ногу ось переступив,
Щось наче хтів було мені сказати.
Та садом знов почапав у степи...

САМА СОБОЮ РІЧКА ЦЯ ТЕЧЕ
Сама собою річка ця тече.
Маленька річечка, вузенька, як долоня.
Ця річечка Дніпра тихенька синя доня.
Маленька донечка без імені іще.
Вона тече в городі в нас під кленом,
І наша хата пахне їй борщем.
Цвіте над нею небо здоровенно
Солодкими хмаринами з дощем.
Ця річечка тече для клена і для мене,
її й тоді я бачу, коли сплю.
Я річечку оцю в городі в нас під кленом
Як тата й маму і як мед люблю.