15:46 Українська література 5 клас. Урок 29 | |
Українська література 5 клас. Урок 29Урок 29. Позакласне читання. Сучасні українські літературні казки. «Згине зло, і правда переможе» (В. Шевчук. «Панна квітів») Мета: - Навчальна: стисло ознайомити учнів із цікавими сторінками біографії автора; опрацювати ідейно-художній зміст програмного твору, визначити його тему та ідею, охарактеризувати головних персонажів. - Виховна: формувати прагнення до перемоги добра. - Розвивальна: розвивати творчу уяву, логічне мислення, вміння висловлювати власну думку. Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь. Обладнання, наочність: портрет автора, книжкова виставка його творів, дидактичний матеріал. ПЕРЕБІГ УРОКУ І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 1. Забезпечення емоційної готовності до уроку 2. Актуалізація опорних знань - Що таке «слово» і яке місце воно посідає в житті людини? - Як використовується слово в усній народній творчості? Наведіть приклади. - Який вплив мають слова на емоційний стан людини? - Що таке «українська література»? Яких її представників ви знаєте? Наведіть приклади. - Як вихованій людині слід уживати слова в мові? II. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ III. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Вступне слово вчителя — Шевчук Валерій Олександрович народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі. Після закінчення 1956 р. школи хотів стати геологом, але розчарувавшись у геології, поїхав до Львова вступати до лісотехнічного інституту. Не вступив і повернувся додому. Працював при ремонті Житомирського сільськогосподарського інституту будівельним підсобником. У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української. Особливе враження справили на майбутнього письменника книга Д. Багалія «Григорій Сковорода — український мандрований філософ» і твори І. Франка. 1957 р. В. Шевчук закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод. 1958 р. він вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями: «Січ» (студія імені В. Чумака) і «Молодь», писав вірші, з 1960 р. почав писати новели. 1961 р. В. Шевчук дебютував оповіданням «Настунька» про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі. На те оповідання був гострий відгук в університетській газеті «За радянські кадри». 1961 р. В. Шевчук написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірника, наступного року написав 20 новел, частину з яких надрукував переважно в журналах «Вітчизна» та «Літературна Україна». Після закінчення університету В. Шевчук був відправлений до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія». У листопаді був взятий до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою. Повернувся додому 1965 р. саме в той час, коли почалися масові політичні арешти серед української інтелігенції, був у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі. 1966 р. закінчив повість «Середохрестя», у якій відбив враження від студентського життя. 1967 р. вийшла книжка «Серед тижня». В. Шевчук став членом Спілки письменників України. 1969 р. він написав повість «Золота трава» (надрукована 1984 р.) і перший варіант повісті «Мор», до якої повернувся 1980 р. і зробив остаточну редакцію 1983 р. Писав історичні й фольклорно-фантастичні оповідання, статті, вийшла книжка «Вечір святої осені», у якій було надруковано вісім нових оповідань. У важкі сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, тому він змушений був писати «для себе», тому більшість свої книжок він видав упродовж 1979-1999 рр. 1986 р. В. Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури», наступного року він був удостоєний Шевченківської премії за роман «Три листки за вікном». З 1988 р. В. Шевчук — ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України. 1999 р. нагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» V ст. На сьогодні В. Шевчук — викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка, ведучий історико-суспільних циклових річних програм Українського радіо: «Козацька держава», «Київ, культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство». В. Шевчук — лауреат Державної премії України ім.Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланю-ка, Олени Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання» (2001). Він є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей із питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури. 2. Історія написання «Ця книжка, що лежить перед тобою, читачу, писалася давненько, коли мої дочки були ще малі. Історія складання її цікава, і я хочу її розповісти, щоб і тобі був зрозумілий підзаголовок: «Казки моїх дочок». Якось підійшла до мене тоді шестирічна дочка Юліана і каже: — Тату, ось ти письменник, а ми не знаємо, який! — Звісно, не знаєте,— відповів я,— бо я дорослий письменник, тобто пишу для дорослих. Виростеш і прочитаєш, мої книги. — А чому б тобі не написати книги для нас,— сказала й старша моя дочка Мирослава,— а то всі знають, який ти письменник, а ми, твої діти, й не знаємо. Я задумався: а може, й справді узяти й написати книгу казок, адже ми, дорослі й діти, потайки тягнемося до казки: мріємо — і це казка, сподіваємося — і це також казка. Але щось мене й стримувало. — Боюся,— сказав своїм дочкам,— дорослим писати легше, як дітям. Дітям треба писати по-особливому. — Хочеш, ми тобі допоможемо? — сказала Юліана,— он у мене в зошиті вже написано кілька казок, але так — по-дитячому. Візьми й перепиши, як це письменники роблять, по-дорослому. — І я тобі хочу допомагати,— сказала Мирослава. Юліанин зошит зберігається в мене й досі. Його не можу перегортати без зворушення. Вона писала великими друкованими літерами, бо інакше не вміла, а ще малювала малюнки. Я уважно перечитав оті плоди дитячої фантазії, передивився малюнки, й мені подума-лося: щось тут є. Отак разом вигадувати з дітьми,— може, й справді напишеться книжка? І ми почали. Разом вигадували героїв (імена придумували дівчатка, і всі мої спроби щось і собі тут докинути відміталися категорично), разом обмірковували, як героям поводитись у тій чи іншій історії. Поступово в моїй уяві почали вимальовуватися Бігунець та Котило, Панна квітів (до речі, цей персонаж близький до міфологічної Жінки з цвіту) із жовтим тюльпановим полем. Чотири сестри, дивне Місто, де не ростуть квіти. Дівчинка, яка шукала маму. Я захопився, і за літо, бо пишу передусім улітку в маленькій батьківській хаті в Житомирі, на околиці, де річка Кам'янка впадає в річку Тетерів, написав оцю книгу, яку дівчатка вирішили назвати «Панна квітів» (бо це так урочисто звучить!) і до якої я додав підзаголовок: «Казки моїх дочок». Потім ми читали ті казки: дещо дівчаткам подобалося, а дещо ні, адже я таки справді не дитячий, а дорослий письменник, дечим вони захоплювалися, а дещо критикували. І я подумав: все-таки страшенно важко бути дитячим письменником, значно важче, аніж дорослим... Згодом і дочки мої повиростали, в них інтереси стали інші, та й книжки інакші почали читати, і я про свої казки забув; зрештою, зайнявся іншими справами і, звісна річ, справами дорослими. І ось тепер, переглядаючи свої рукописи, я перечитав цю книгу. Мені здалося, що все-таки вона могла б бути цікава дітям, саме тим, котрі люблять фантазувати. вигадувати, котрі бачать перед собою зелений світ не просто так, а населений найдивовижнішими істотами і найнезвичайнішими людьми. Ще тоді, коли писав оці казки, не хотів складати їх надто просто, щоб усе було розжоване і розкладене по однакових, гладко витесаних поличках. Завжди вважав і тепер уважаю: діти мудрі і часом сприймають твори глибше і тонше за дорослих. Вони мудрі, бо перед їхніми очима просторіше лягає широкий світ, вони йдуть у нього з широко розплющеними очима і з відкритими серцями. Отож, може, мені вдасться увійти в ті розкриті серця і зі своїм словом, може, вони послухають дорослого чоловіка, який захотів оповісти ще нерозказані казки, витворені далекого літа, здається, не тільки для своїх дочок, але й для Тебе, мій читачу». АВТОР 3. Робота з твором Тема: боротьба між добром і злом. Ідея: усвідомлення міри добра, за межами якої воно стає злом. Основна думка: творення добра передбачає здатність розпізнавати зло й готовність послідовно боротися з ним. Жанр: казка. Головні герої: Зеленоочка, Панна квітів, чаклун Крінос. 4. Літературна гра «Знайди цікаві уривки» Опис Зеленоочки («Мала та дівчинка ледь-ледь кирпатий носик, від чого обличчя Ті здавалося трохи здивоване, і назвали б Ті люди простою, коли б не Ті очі. Були вони величезні й зелені, і коли хто придивлявся до них, то здавалося, що то не очі, а зірки якісь особливі світяться. Щось там таке промінилось у них і тріпотіло, таке щось цікаве й славне світилося й жевріло, що годі було не всміхнутися до тої дівчинки й не захотіти погладити Ті ніжно по голові».) Опис помешкання чаклуна та опис зовнішності чаклуна {«Двері були низькі, давно не фарбовані, а на ґаночку, що складався з двох сходинок, сидів сивий дід, у роті якого стриміла череп'яна люлька. Із тої люльки снувався дим, якийсь трохи й не звичайний, наче стояв на тій люльці напівпрозорий, тонкий і худий чоловічок і топ-тався по жару обома ногами».) Опис димового чоловіка («Тінь не тінь, дим не дим. Те чудне мало і голову, і руки, і ноги, і тулуб, але було ж все прозоре»). Опис тюльпанового поля («Перед ними і справді розстелилося жовте море. Скільки сягало око, хиталися чаші-голівки, і дивна тиша панувала навколо. Здалося Зеленоочці, що всі ті тюльпани повернулися до неї і дивляться. А може, хтось один звідти дивився, але дивився пильно й печально. І чомусь сумно стало дівчинці — озирнулася вона, щоб спитати про те поле, але не побачила коло себе нікого») Що розповів про тюльпани Димок Сну Зеленоочки? («Тоді знай! — вигукнув Димко,— всі ці тюльпани — люди! Це бідні, нещасні, скорботні люди, яких перетворив мій господар у гарні квіти, щоб не мучилися вони».) Як перетворилася Зеленоочка на Панну квітів? {«На те спалахнула блискавиця і голосно проїхався по небі грім. Відтак зашуміли дерева, і тихо відгукнулася трава. І диво дивне відчула Зеленоочка: здалося їй, що вона сама перетворюється в дерево, квітку чи траву. Що ноги її корою вбираються, зведені руки — гіллям, а тіло — стеблом. Що в неї потік раптом сік, як тече в зіллі, і суконька її ще зеленіша зробилася від трави, що нею була залатана. Зрештою, і ця трава теж наповнилася соком і проросла. Голуба її хустина синім пелюстям стала. І жайворон, ударивши крильми об сухий синій простір, закричав раптом на весь світ: — Квітка, квітка нова утворилася! Ні, це Панна квітів прийшла на землю, дивіться, дивіться, дивіться!..») Як Зеленоочка перетворила тюльпани на людей? («Хмари! Хмари! — крикнула вона тоненько, зводячи малі, худі ручки, котрі наче ніжне пелюстя були,— злийте на це поле свою воду. Лийте воду, а ти, сонце, печи! Збудіть цих людей, і хай ті, хто не хоче тут залишатися, хай усі ті встануть!.. Адже знову вони стали людьми, знову могли рухатися і радіти сонцю»). 5. Словникова робота Химерна казка — казка, у якій розповідається про неймовірні події, де реалістичне поєднується з фантастичним, умовним; засоби іронії, гротеску, театральності — з елементами фольклору та міфології. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ УРОКУ, ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Тестове опитування 1. Як звали дівчинку? А Блакитноочка; Б Зеленоочка: В Кароочка; Г Сіроочка. 2. Яку роботу запропонував дід своїй маленькій помічниці? А Носити з лісу хмиз; Б поратися по хаті; В готувати їжу; Г стежити за садком. 3. Що заборонив робити дід помічниці? А Спілкуватися з жуками; Б дивитися в небо; В рвати квіти; Г гуляти в лісі. 4. Чим займався дід? А Був лісником; Б працював у колгоспі; В був мисливцем; Г ходив по селах, як старець. 5. Чому дівчина вважала, що її господар — поганий? А Він погано ставився до неї; Б бо Димко його хвалив; В в нього не було друзів; Г бо він поводився дивакувато. 6. З ким розмовляла дівчинка на тюльпановому полі? А 3 Паском; Б з квітами; В з жуками; Г з Димком. 7. Які комахи хотіли покусати Зеленоочку? А Димок і Пасок; Б жучок і черв'ячок; В Вунько і Мунько; Г Шпунька і Гунька. 8. Яка таємниця була в тюльпанового поля? А Квіти вміли літати; Б квіти були зачаклованими людьми; В квіти не хотіли жити в лісі; Г квіти вміли розмовляти. 9. Крінос хотів зробити із Зеленоочки: А найстараннішу помічницю; Б маленьку чарівницю; В свою онуку; Г найкращий жовтий тюльпан. 10. На кого перетворилася Зеленоочка, щоб пізнати правду? А На панну квітів; Б на фею; В на чудернацьку рослину; Г на звичайну квітку. 11. Ким став Крінос від небесного вогню? А Попелищем; Б обгорілим дубом; В каменюкою; Г зорею. 12. Що трапилось із тюльпановим полем? А Пішов дощ і вони намокли; Б квіти стали людьми; В Зеленоочка вирвали всі квіти; Г небесний вогонь спалив квіти. 2. Робота за картками Картка № 1 1. Напишіть твір-мініатюру за темою «Моє ставлення до Зеленоочки». 2. Продовжте речення «Якби я був Зеленоочкою...» 3. Яка головна думка казки? Картка № З 1. Напишіть твір-мініатюру за темою «Моє ставлення до чаклуна Кірнаса». 2. Продовжте речення «Якби я був письменником...». 3. Яка ідея казки? Картка № 2 1. Напишіть твір-мініатюру за темою «Мій улюблений герой». 2. Продовжте речення «Якби я був чаклуном Кірносом...». 3. Яка тема казки? V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ | |
