Гаррієт Бічер-Стоу

Гаррієт Бічер-Стоу — американська письменниця, яка активно виступала за скасування рабства, дозволеного законом на Півдні США.
Бічер-Стоу засуджувала рабовласництво передусім з позиції християнства, що посідало в її житті важливе місце. Батько, брати, чоловік і син письменниці були священиками, сама вона тривалий час учителювала в школі, заснованій її сестрою.
Про поневіряння й приниження рабів письменниця знала не з чуток, адже багато років прожила на кордоні з рабовласницьким штатом. Чимало сумного чула вона й про долю тих, хто тікав від жорстоких господарів на Північ Америки або до Канади. Коли 1850 р. було оприлюднено закон про видачу владі рабів-утікачів, БІчер-Стоу, як і більшість свідомих американців, рішуче повстала проти нього.
Неприйняття рабовласницької системи письменниця висловила у своєму романі «Хатина дядька Тома», що здобув широку популярність як у США, так і за межами країни. Лише в Америці за перший рік після публікації було продано триста тисяч примірників цієї книжки.
Щоправда, не всі співвітчизники БІчер-Стоу були в захваті від її твору. Зокрема, деякі літератори з рабовласницького Півдня спробували «заперечити» йому романами про щасливе життя чорношкірих рабів під дбайливою опікою мудрих хазяїв. Однак жодному із цих творів не судилося слави «Хатини дядька Тома». На численні звинувачення у викривленні дійсності Бічер-Стоу відповіла книжкою «Ключ до "Хатини дядька Тома'Ч, у якій доводила, що під час написання роману спиралася на реальні факти.
Інтерес до роману Бічер-Стоу ще більше зріс за часів Громадянської війни в США, що тривала від 1861 до 1865 р. і коштувала країні найбільших за всю її історію жертв. Однією з основних причин цієї війни була рабовласницька система в південних штатах, яка гальмувала економічний та політичний розвиток держави. Не дивно, що прогресивні американці зачитувалися легендарним твором, знаходячи в ньому підтвердження своїх почуттів і переконань.
Про велике значення «Хатини дядька Тома» для американського суспільства середини XIX ст. свідчать слова президента Авраама Лінкольна, звернені до Бічер-Стоу: «Отже, Ви і є та сама маленька жінка, що спричинила велику війну!». Справді, на думку фахівців, цей роман належить до небагатьох літературних творів, що допомогли змінити світ на краще.
Книжкове частування
Роман ««Хатина дядька Тома» (1852) розпочинається розповіддю про типову для рабовласницької Америки оборудку. Добрий до своїх рабів пан Шелбі мусить продати двох з них работоргівцю Гейлі, якому заборгував чимало грошей. Жертвами угоди стають улюбленець господарів шляхетний і побожний дядько Том та маленький син покоївки Елізи — вихованки пані Шелбі.
Уночі Еліза разом із сином тікає до Канади. Туди потайки вирушає і її чоловік — раб жорстокого хазяїна із сусіднього маєтку. Попереду на подружжя чекають небезпеки й випробування...
Тим часом дядько Том вирішує скоритися лихій долі, адже вважає втечу зрадою панові Шелбі, якому вірно служив багато років. Гейлі збирається якомога дорожче продати його плантаторам, відомим особливо жорстоким поводженням з рабами. З важким серцем Том покидає дружину, дітей і друзів...
Дорогою Гейлі навідується на невільницький ринок, аби придбати ще кілька душ «живого товару»...
Цитата 
Дожидаючи початку торгів, люди курили, жували тютюн, чвиркали слиною, лаялись, балакали — кому що до вподоби. Чоловіки та жінки, призначені на продаж, купкою сиділи осторонь, тихо перемовляючись між собою. Жінка, що значилася в об'яві під ім'ям Ейджер, і лицем, і статурою виглядала на чисту африканку. Можливо, їй справді було шістдесят літ, одначе, виснажена тяжкою працею та недугами, наполовину сліпа й скручена ревматизмом, вона видавалась набагато старішою. Біля неї стояв її син Олберт, жвавий чотирнадцятирічний хлопчина. Він єдиний лишився в неї від великої колись родини, що її поступово спродували на Південь. Мати вчепилася за нього тремтячими руками й полохливо дивилася на кожного, хто підходив його оглянути.
—  Не бійся, тітонько Ейджер, — мовив до неї найстарший з негрів. — Я балакав про тебе з паном Томасом, і він сказав, що спробує продати вас разом.
—  Нехай вони не кажуть, буцімто я вже ні на що не годна, — озвалася стара, знімаючи догори свої тремтливі руки. — Я ще можу куховарити, прати, мити підлогу. Мене ще варто купити, звісно, за невелику ціну... Ти скажи їм про це, скажи! — наполегливо прохала вона.
Тим часом Гейлі, продершись крізь юрбу, підійшов до найстаршого негра, розтулив йому рота, обдивився й поторгав зуби, тоді звелів зігнутись, випростатись і зробити ще кілька рухів, аби показати м'язи. Потім перейшов до другого й оглянув його в такий самий спосіб. Нарешті він підступив до хлопчика. Обмацав йому руки, розправив і озирнув пальці, відтак загадав підплигнути, щоб побачити, який він меткий.
- Без мене його не продадуть! — із запалом вигукнула стара. — Нас обох пустять заразом. А я ще ого яка дужа, пане, ще можу робити й робити!..
—  Чи не на плантації? — мовив Гейлі, зневажливо позирнувши на неї. — Так я й повірив!..
Переклад за виданням 1937 р.
Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору
1. Яких небезпек зазнала Еліза та її рідні під час мандрівки до Канади? Які моральні якості виявила ця героїня в боротьбі за свою родину й свободу?
2. Чим вирізнявся Том з-поміж інших рабів? За що його цінували в родині Шелбі?
3. Як склалася доля дядька Тома? Ким він вийшов з морального двобою з плантатором Легрі: переможцем чи переможеним? Хто був винний у його трагічній загибелі?
4. Які страшні й ганебні вияви рабовласницької системи в СШЛ викрито у творі?
Сліпий музикант (уривки)