Хамелеон

Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі й з клуночком у руці. За ним ступає рудий городовик з решетом, ущерть повним конфіскованого аґрусу. Навкруги тиша... На площі ні душі... По відчинювані двері крамниць і шинків дивляться на світ божий похмуро, як голодні пащі; коло них немає навіть жебраків.
— То ти кусатись, окаянний? — чує раптом Очумєлов. — Хлопці, не пускайте його! Нині не дозволено кусатися! Тримай! А-а!
Чути собаче вищання. Очумєлов дивиться в той бік і бачить: з дров'яного складу купця Пічугіна, стрибаючи на трьох ногах і озираючись, біжить собака. За ним женеться чоловік у ситцевій накрохмаленій сорочці й розстебнутій жилетці. Він біжить за ним і, подавшись тулубом уперед, падає на землю й хапає собаку за задні лапи. Чути вдруге собаче вищання і крик: «Не пускай!» З крамниць висовуються сонні фізіономії, і скоро біля дров'яного складу, немов із землі вирісши, збирається натовп.
— Начебто безпорядок, ваше благородіє!.. — каже городовик.
Очумелой робить півповорот ліворуч і просту: до зборища. Біля самих воріт складу, бачить він, стоїть вищеописаний чоловік у розстебнутій жилетці і, піднявши догори праву руку, показує натовпові закривавлений палець. На півп'яному обличчі в нього ніби написано: «Ось я тобі дам, шельмо!», та й самий палець має вигляд знамення перемоги. У цьому чоловікові Очумєлов упізнає золотаря1 Хрюкіна.
У центрі натовпу, розчепіривши передні ноги й тремтячи всім тілом, сидить на землі сам винуватець скандалу — біле хортеня2 з гострою мордою й жовтою плямою на спині. В сльозавих очах у нього вираз туги й жаху.
—  З якої це нагоди тут? — питає Очумєлов, врізаючись у натовп. — Чому тут? Це ти навіщо палець?.. Хто кричав?
—  Іду я, ваше благородіє, нікого не займаю... — починає Хрюкін, кашляючи в кулак. По дрова з МитрІєм МитрІйовичем, і раптом це стерво з доброго дива за палець. Ви мені пробачте, я людина, котра робоча... Робота в мене дрібна. Нехай мені заплатять, бо — я цим пальцем, може, з тиждень не поворухну... Цього, ваше благородіє, і в законі нема, щоб від тварини терпіти... Якщо кожен кусатиметься, то краще й не жити на світі...
—  Гм!.. Гаразд... — каже Очумєлов суворо, кашляючи й ворушачи бровами. — Гаразд... Чий собака? Я цього так не залишу. Я покажу вам, як собак розпускати! Час звернути увагу на таких панів, що не бажають підкорятися постановам! Як оштрафують його, мерзотника, то він дізнається в мене, що означає собака і всяка інша бродяча худоба! Я йому нажену холоду!.. Єлдирін, — звертається наглядач до городовика, — дізнайся, чий це собака, і складай протокол! А собаку знищити треба. Негайно! Він напевно скажений... Чий це собака, питаю?
—  Це, здається, генерала Жигалова! — каже хтось Із натовпу.
—  Генерала Жигалова? Гм!.. Зніми-но, Єлдирін, з мене пальто... Страшенно жарко! Мабуть, що на дощ... Одного тільки я не розумію: як він міг тебе вкусити? — звертається Очумєлов до Хрюкіна. — Хіба він дістане до пальця? Він маленький, а ти ж он який здоровило! Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а потім і спала тобі на думку ідея, щоб здерти. Ти ж... відомий народ! Знаю вас, чортів!
—  Він, ваше благородіє, цигаркою йому в морду для сміху, а він — не бувши дурний, і хапнув... Дурнувата людина, ваше благородіє!
—  Брешеш, сліпий! Не бачив, то, виходить, навіщо брехати? їх благородіє розумний пан і розбирають, якщо хто бреше, а хто по совісті, як перед Богом... А якщо я брешу, то нехай мировий3 розсудить. У нього в законі сказано... Нині всі рівні... У мене в самого брат у жандармах... якщо хочете знати...
—  Не базікай!
—  Ні, це не генеральський... — глибокодумно зауважує городовик. — У генерала таких нема. У нього все більше лягаві.
—  Ти це певно знаєш?
—  Певно, ваше благородіє...
—  Я й сам знаю. У генерала собаки дорогі, породисті, а це — чорт знає що! Ні шерсті, ні вигляду... стерво, та й годі. І отакого собаку тримати?!.. Де ж у вас розум? Якби трапився такий собака в Петербурзі чи в Москві, то знаєте, що було б? Там не подивилися б на закон, а вмить — не дихай! Ти, Хрюкін, постраждав і діла цього так не залишай... Треба провчити! Пора...
—  А може, і генеральський... — думає вголос городовик. — На морді в нього не написано... Оце якось у дворі в нього такого бачив.
— Звісно, генеральський! — каже голос 3 натовпу.
—  Гм... Надінь-но, брат Єлдирін, на мене пальто... Щось вітер подув... Морозить... Ти одведеш його до генерала й спитаєш там. Скажеш, що я знайшов і прислав... І скажи, щоб його не випускали на вулицю... Він, може, дорогий, а якщо кожна свиня йому в ніс цигаркою тикатиме, то може й зіпсувати. Собака — ніжна тварина... А ти, бовдуре, опусти руку! Нема чого свого дурного пальця виставляти! Сам винен!..
—  Кухар генеральський іде, його спитаємо... Гей, Прохоре! Ходи-но, голубе, сюди! Поглянь на собаку... Ваш?
—  Вигадав! Таких у нас зроду не було!
—  І питати тут довго нема чого, — каже Очумєлов. — Він бродячий! Нема чого тут довго балакати... Якщо сказав, що бродячий, виходить, бродячий... Знищити, от і все.
—  Це не наш, — каже далі Прохор. — Це генералового брата, що оце приїхав. Наш не охочий до хортів. Брат їхній охочий...
Та хіба браті к їхній приїхали? Володимир Іванович? — питає Очумєлов, і все обличчя в нього заливається усмішкою розчулення. — Ох ти господи! А я й не знав! Погостювати приїхали?
—  В гості...
—  Ох ти Господи... Скучили за братіком... А я ж і не знав! То це їхній собачка? Дуже радий... Візьми його... Собаченятко нічого собі... Метке таке... Хап цього за палець! Ха-ха-ха... Ну, чого тремтиш? Ррр... Рр... Сердиться, шельма... цуцик отакий.
Прохор кличе собаку і йде з ним від дров'яного складу... Натовп регоче з Хрюкіна.
—  Я ще доберуся до тебе! — погрожує йому Очумєлов і, запинаючись шинеллю, іде собі далі базарною площею.
Переклад А. Хуторяна
1. Стисло перекажіть зміст оповідання «Хамелеон». Кого й за що в ньому висміює автор?
2.  Робота в парах. Персонажі оповідання мають промовисті прізвища. Розкрийте значення цих прізвищ, опрацювавши подані запитання й завдання.
•  Установіть, від яких слів походять прізвища Очумелов, Хрюкін, Шчугін, Жигалов (за зразком: Очумелов — від російського слова «очуметь»...). З'ясуйте, на які особливості вдачі героїв натякають ці прізвища.
•  Знайдіть! Яка подробиця надає своєрідне підтвердження прізвищу Хрюкін? Які ще прізвища можна обґрунтувати деталями поведінки, зовнішності чи мовлення їхніх носіїв?
•  Порівняйте прізвища й професії кожного з героїв (наприклад: Очумелов — поліцейський наглядач...). Якими додатковими значеннями збагачують характери персонажів такі поєднання прізвищ і професій?
•  Доведіть! Який засіб комічного (гумор чи іронія) простежується в доборі прізвищ героїв? Відповідь аргументуйте.
3. Знайдіть у тексті описи «постраждалого» й «винуватця* скандалу. Що надає цим описам комічного характеру?
4. Як залежно від різних відомостей про собаку змінюються поведінка й мовлення Очумєлова? Яка художня деталь наголошує на цих змінах? Обґрунтуйте відповідь цитатами.
5. У якому значенні вжито слово «хамелеон» у назві оповідання? До якого персонажа воно докладається? Чому?
6. Пофантазуйте! Як, на вашу думку, могли б розвиватися події, якби собака вкусив самого Очумєлова? Чи повівся б Очумелов у цьому випадку інакше, ніж описано в оповіданні? Прокоментуйте свою версію.
Смішні та прикрі «дрібниці життя»