Книжка за книжкою

Тих, кому сподобалися пригоди Міо,напевне, зацікавить і казка «Братії Лев'яче Серце» (1973). Деякі літературні критики зауважували, що Астрід Ліндгрен порушила в цьому творі надто складні для дітей теми, але його художньої сили не заперечунак ніхто. Утім, переконливим свідченням достоїнств казки стали її величезна популярність серед юних читачів і Міжнародна літературна премія імені Януша Корчака, якою було відзначено твір.
У казці йдеться про двох братів — Юнатана та Карла Левів, синів бідної швачки. Старший, тринадцятирічний Юнатан, був улюбленцем дітей і дорослих. Справжній красень, спритний, розумний і шляхетний, вправний в усьому, за що брався, він завжди перебував у центрі уваги. Молодший, десятирічний Карл, вродився негарним з лиця, слабким і боязким. Тяжка хвороба прикувала його до ліжка, позбавивши можливості спілкуватися з іншими дітьми. Та, незважаючи на різну вдачу, брати любили один одного більше за життя. Понад усе вони хотіли бути разом. Саме так, пліч-о-пліч, вони пережили чимало пригод у таємничій країні Нангіялі, де їм довелося стикнутися зі зрадою, тиранічною владою та вбивчою силою допотопних чудовиськ...
Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору
1. Як жилося братам Левам у їхньому шведському помешканні? Порівняйте цих героїв. Як Карл ставився до того, що брат у всьому його перевищував? За що Юнатан отримав звання Лев'яче Серце?
2. Через які небезпеки довелося пройти братам Лев'яче Серце заради звільнення Шипшинової долини від влади зла?
3. Якими вчинками Карл підтвердив звання Лев'яче Серце, що перейшло до нього від старшого брата?
4. Як ви гадаєте, чому вести оповідь у казці авторка «довірила» саме Карлу?
Нове знайомство 
Крістіне Нестлінгер — австрійська дитяча письменниця. її перу належить близько ста книжок. Найкращі з них перекладено тридцятьма вісьмома мовами. Талант Нестлінгер відзначено понад тридцятьма літературними преміями, серед яких Премія імені Г.К. Андерсена та Премія пам'яті Астрід Ліндгрен.
Письменниця народилася 13 жовтня 1936 р. у Відні. Дитинство її збіглося з трагічним періодом в історії Австрії: спочатку країна потерпала від гітлерівської влади, потім — від розрухи й безладу, спричинених Другою світовою війною. Та незважаючи на поневіряння, дівчинка уберігала вміння бути щасливою. І Іісля закінчення школи Нестлінгер навчалася у Віденській академії мистецтв, працювала ілюстратором книжок для дорослих.
Із часом, зрозумівши, що художниці з неї не вийде, Крістіне покинула роботу і стала домогосподаркою. Тепер вона малювала для своїх маленьких доньок. Найбільше Нестлінгер подобалося зображувати кумедну неслухняну дівчинку з рудим волоссям і вигадувати про неї всілякі історії. Згодом вона впорядкувала ті оповідки й разом з малюнками віддала до видавництва. Так з'явилася книжка «Вогняно-руда Фредеріке». Щоправда, ілюстрації до неї намалював усе ж таки інший художник...
Перший літературний успіх наснажив письменницю на нові задуми. Одна за одною виходили її книжки «Діти з підвалу» (1971), «Начхати нам на огіркового короля!» (1972), «Чорний чоловік і великий собака» (1973), «Маленький добродій береться до справи» (1973) та багато інших. Герої Нестлінгер видаються надто самостійними й бунтівливими. Проте їм притаманна чудова властивість: вони окрилюють юних читачів почуттям упевненості в праві бути самим собою.
Одним із творів Нестлінгер, який охоче читають діти різних поколінь, є казка «Конрад, або Дитина з бляшанки» (1975). У ній ідеться про незвичайного хлопчика на ім'я Конрад. Його виготовили на спеціальній фабриці й помилково надіслали в бляшанці дивакуватій пані Бартолотті. Побачивши хлоп'я у своїй оселі, самотня жінка розгубилася, але надзвичайно зраділа й відразу сприйняла його як сина.
Конрад був таким вихованим, розважливим і чемним, що видавався дорослим ідеальною дитиною. Навіть пан Егон, приятель пані Бартолотті, який не любив малечу, захотів стати його названим батьком. А тим часом робітники фабрики розпочали справжнє полювання на диво-хлопчика...
На екрані хлопчик з дерев'яною головою в червоній шапочці, що виявився не таким безтурботним, саме вбив пластмасового крокодила, і сто дітей на телестудії заверещали, як мавпи. Конрад відвів пальця від носа і сказав:
— Бідний крокодиле, біднесенький, як мені тебе шкода!
Потім підвівся й вимкнув телевізор. Ще не встиг крокодил випростати всі чотири лапи, як зображення зникло.
Тобі таке не подобається? — запитав пан Егон. (Він у дитинстві теж не любив таких вистав).
—  Треба мати співчуття до тварин! — відповів Конрад.
—  Але ж це крокодил, Конраде! — вигукнула пані Бартолотті. — Крокодил — погана тварина, він їсть людей з усіма кісточками й тельбухами!
—  Цей крокодил у телевізорі хотів лише спати, — заперечив Конрад. — А той у червоній шапці збудив його, бо репетував на все горло.
—  Але ж крокодил підступно підійшов іззаду! — вигукнула пані Бартолотті. (Вона в дитинстві дуже любила такі вистави).
—  По-моєму, тварини не знають, що означає підступно підійти ззаду, — мовив Конрад.
—  Так, але... — промурмотіла пані Бартолотті.
—  По місцевості, де живуть хижі звірі, той у червоній шапці взагалі повинен їздити тільки в закритій машині, — сказав Конрад. — Так набагато безпечніше і для крокодила, і для нього самого.
—  Так, але... — знов промурмотіла пані Бартолотті.
— Ніяких «але»! — вигукнув пан Егон, і в голосі його забриніла бурхлива радість. — Ніякісіньких «але»! Хлопець правду каже! Узагалі він, як на свій вік, надзвичайно розумний!
Пан Егон дивився на Конрада з величезною прихильністю. Раніше він ніколи не дивився на дітей з величезною прихильністю; не дивився навіть просто з прихильністю...
Переклад Є. Поповича
Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору
1. Як жила пані Бартолотті до того, як у неї з'явився Конрад? Які деталі в описі одягу, помешкання та звичок цієї героїні увиразнюють її дивний спосіб життя?
2. Чи стала пані Бартолотті гарною матір'ю для Конрада? Знайдіть у творі епізоди на підтвердження свосї думки.
3. Чому Конрад не зміг знайти спільної мопн л однолітками? Хто був у цьому
винний — сам герой чи інші діти? Яку роль у житті Конрада відігравала Кіті?
4. У чому полягала програма «перевиховання», яку Кіті запропонувала
Конрадові?   Чи   було  така   програма   корисною   не   лише  для   порятунку
хлопчика  від  представників фабрики,  а  й для його подальшого життя?
Обґрунтуйте свою думку.
Міхаель Андреас Гельмут Енде — німецький дитячий письменник. На основі деяких його книжок було знято кінофільми, а також мультиплікаційний серіал «Вуншпунш» (2000). Загальний наклад творів Енде, перекладених понад сорока мовами, перевищує двадцять мільйонів примірників.
Письменник народився 12 листопада 1929 р. в містечку Гарміш-Партенкірхен. Батько його був художником. Картини Енде-старшого не мали успіху в провінції, оскільки були написані в нетрадиційній манері, тож родина бідувала. Однак усе змінилося, коли батько вирішив переїхати до Мюнхена — культурного центру країни. Там він швидко здобув визнання, а разом з ним — і гроші. Тим часом до влади в Німеччині прийшли нацисти, й картини багатьох талановитих художників, які «не відповідали» політичним потребам гітлерівців, було заборонено. До цього переліку потрапили й роботи Едгара Енде. Відтак родина знову скотилася в бідність.
Складні обставини позначилися на душевному стані художника. Неодноразово він намагався переконати дружину в тому, що вони не можуть утримувати дитину. Ці розмови залишили глибоку рану в душі Міхаеля. Саме тоді в нього з'явилося почуття неподоланної самотності, яке згодом стало основним поштовхом до письменництва.
У перші шкільні роки хлопець не виявляв інтересу до навчання, але згодом, завдяки другові, захопився літературою і навіть сам почав писати. Досвід написання перших п'єс привів Міхаеля до Мюнхенської школи акторської майстерності. Однак зробити значної кар'єри в цій царині Енде не вдалося, тож він зосередився на літературній діяльності.
У 1954 р. письменник почав працювати кінокритиком на баварському радіо, а невдовзі колишній однокласник запропонував йому написати кілька рядків для дитячого ілюстрованого видання. Захопившись, Енде написав аж п'ятсот сторінок. Так з'явився роман про Джима-Ґудзика, який потім було надруковано у двох частинах: «Джим-Ґудзик І машиніст Лукас» та «Джим Ґудзик і чортова дюжина». Власне з цього твору й розпочалася подорож Міхаеля Енде світом дитячих фантазій.
У своїх інтерв'ю Енде наголошував на тому, що дорослі мають дозволити дитині до шести років створити власний простір, який був би населений дивними істотами і в якому вона могла б звертатися «на ти» до Сонця й Місяця. Сучасному дорослому світу, на думку письменника, бракує уяви й одухотвореності. Саме тому європейці, стверджував він, мають «власними зусиллями будувати Фантазію, тобто новий, цінний світ».
На початку роману «Джим-Ґулзик і машиніст Лукас» (1960) змальовано казкову країну Недогадію. Вона така крихітна, що вміщає лише кількох жителів. Це король Альфонс За Чверть Дванадцятий, машиніст Лукас разом зі своєю паротяжихою Еммою, пан Неталан та пані Штоцкер.
Одного дня листоноша приніс дивний пакунок з помилковою адресою. У ньому було маленьке чорне немовля. Мешканці Недогадії радо прийняли дитину на виховання. Так у їхньому королівстві з'явився ще один підданий — Джим Ґудзик.
Хлопчик зростав усім на втіху. Найкращим його приятелем був машиніст Лукас. Якось король Альфонс, стривожений тим, що Джимові бракує .місця в країні, запропонував Лукасу позбутися
w наротяжихи Емми. Однак машиніст нізащо не хотів розлучатися зі своєю вірною подругою, тому вирушив на ній у подорож. Разом з ним до далеких країв помандрував і маленький Джим. Так розпочалися їхні пригоди.
Першою країною, яку відвідали мандрівники, була загадкова Ман-дала. Щойно прибувши туди, Лукас і Джим вирішили прогулятися...
Кілька годин обоє друзів поволі блукали тісними провулками й строкатими вулицями. Це була неабияка мандрівка, бо там випадало побачити безліч незвичайного й динного. (...) Наприклад, чистильників вух! Ті хлопці працювали точнісінько так, як у нас, бува, працюють чистильники взуття. Ставлять собі на вулиці зручні стільці, і всі охочі на них сідають. І тоді вони чистять вуха. Але не якимось віхтем, ні! Це довга й вишукана процедура. У кожного чистильника вух є маленький столик зі срібною тацею, а на ній лежить сила-силенна маленьких ложечок, щіточок, патичків, йоржиків, усіляких баночок І горняток. І всім цим вони орудують. Мандалійці залюбки ходять до вухочистія. По-перше, зрозуміло, з гігієнічних міркувань, а по-друге, той так приємно лоскоче й чухає, коли обережно провадить свій ритуал. Мандалійцям це неабияк подобається.
Відтак були також рахувальники волосинок, які лічать волосинки на голові. У Мандалі-бо важливо знати, скільки в кого волосинок. Тож у рахувальника волосинок є мініатюрні пласкі щипчики Із золота, якими він може підхопити окремо кожну волосинку. Так він збере сотню волосинок, а тоді, зв'язавши їх у жмутик, в'яже маленький бантик. І так доти, поки все волосся на голові не буде пов'язане в жмутики і на кожному з них не світитиметься той бантик. Поряд з ним сидить помічник рахувальника, що підраховує все волосся. Зрозуміло, частенько ця процедура триває не одну годину. Втім, не з усіма випадає так морочитися, бо в деяких мандалійців, здається, на голові лише дві-три волосинки.
Але було ще багато іншого!
Приміром, на вулицях то тут, то там з'являлися фокусники. Мить — і на долоні з крихітної насінини виростає деревце, ще мить — і на ньому повсідалися справжнісінькі пташечки й защебетали. На гілках висіли плоди завбільшки як «морські камінці», їх можна було зірвати й з'їсти, на смак вони нагадували цукерки.
Були також акробати, які жонглювали своїми дітьми завбільшки з горошину. І при цьому діти, перекидаючись у повітрі, ще встигали награвати на маленьких трубах веселу музику. А що можна було купити!? Ніхто не повірить, якщо сам не бував у МандалІ. Було б безглуздо перераховувати всю ту садовину, найтонші тканини, посуд, іграшки й усіляке начиння, бо тоді ця книжка була б удесятеро товща. А ще були різьбярі зі слонівки. Це неабияке мистецтво.
Деяким із тих майстрів було вже понад сто років, і у своєму житті   ?Ф\ вони вирізали одну-єдину річ. А проте ця річ була такої краси, що ні в кого й ніде не знайшлося б стільки грошей, щоб ЇЇ купити.
Переклад І.Андрущенка
Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору
1. Чим країни, змальовані у творі «Джим-Ґудзик і машиніст Лукас», відрізняються від вигаданих країн, зображених у казках інших письменників?
2. Які фантастичні явища й істоти трапляються на шляху Джима і Лукаса? У чому полягає своєрідність цих фантастичних елементів?
3. Які риси характеру притаманні головним героям твору?
4. Схарактеризуйте стосунки між машиністом Лукасом і Джимом. 
Міо, мій Міо (уривки)