Маленький принц (уривки)

На початку твору оповідач згадує про свої дитячі малюнки. Не зрозумівши його «творчості», дорослі порадили здобути знання, які можна застосувати на практиці, тож він став пілотом і забув про малярство.
Якось оповідач зазнав аварії й приземлився в пустелі Сахарі за тридев'ять земель від людських поселень. Літак його потребував складного ремонту, тим-часом як запасів питної води вистачало лише на тиждень. Полагодити машину треба було якомога швидше.
На світанку оповідача розбудив дивний голос: тендітний хлопчик, який узявся бозна-звідки, просив його намалювати баранця. Пілот був украй здивований, але, пригадавши своє давнє захоплення, узявся малювати. Малий чудово розумів усі його малюнки. Мова незнайомця, дещо загадкова й надзвичайно мудра, зачарувала оповідача. Відтак між героями зав'язалася дружба.
Згодом пілог довідався, що маленький принц (так звався хлопчик) прибув ф, на Землю з далекого астероїда В-612, що був завбільшки з хату. Там знаходилося кілька невеличких вулканів, які маленький принц час від часу прочищав, аби запобігти виверженню. Планета була такою маленькою, що захід сонця на ній можна було спостерігати коли заманеться, зробивши лишень кілька кроків від краю до краю. Маленький принц дуже любив милуватися цим явищем, тож якось насолоджувався ним аж сорок три рази поспіль...
Хлопчик дбав про свою планету, щодня пораючись у крихітному господарстві. До речі, для цього йому і був потрібний баранець, якого намалював льотчик. Маленький принц сподівався, що баранець знищуватиме на його планеті шкідливі рослини...  Л
Справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли трава і бур'ян. Отож є там добре насіння доброго, корисного зілля і погане насіння поганого зілля, бур'яну. Але насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, аж поки якійсь насінині заманеться прокинутись. Тоді воно потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток — безневинну чарівну муравочку. Якщо це редиска або троянда, хай собі здорові ростуть. А коли це якийсь бур'ян,   треба   його   одразу,   як
тільки розпізнаєш пагін, виполоти з корінням. Ну, а на планеті маленького принца було жахливе насіння... Це насіння баобабів. Земля на планеті була вражена тим насінням. А баобаб — така рослина, що коли не розпізнаєш її вчасно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить цілу планету. Він прониже її своїм корінням. А якщо планета дуже маленька, а баобабів забагато, вони роздеруть її на клапті.
С такий закон,сказав мені згодом маленький принц. Причепурився сам  уранці,  причепури  гарненько  і свою  планету. Треби полоти баобаби зараз же, як тільки побачиш, що то не рожі, бо молоді пагінці рож і баобабів майже однакові. Ця праця дуже нудна, але зовсім легка. (...)
оповіді маленького принца я зобразив цю планету. Я не люблю повчального тону. Та люди так мало знають, скільки шкоди від баобабів, а небезпека для того, хто потрапив би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і порушую свою стриманість. «Діти! — кажу я. — Стережіться баобабів!» (...)
Незабаром я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завше росли звичайні прості квіти — вони мали нерясно пелюсток, місця займали мало й нікого не турбували. Вони розпускалися вранці в траві, а надвечір никли. А та квітка проклюнулась із насінини, занесеної невідомо звідки, і маленький принц викохував той пагінчик, такий неподібний до інших билинок. А що як це якась одміна баобаба? Та кущик незабаром перестав рости, і на ньому виліз пуп'янок. Маленький принц Ізроду не бачив ще таких буйних пуп'янків і відчував, що от-от станеться якесь диво. Одначе квітка, схована у своїй зеленій світличці, ще не була готова, нона нее чепурилася. Старанно добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряючи одну по одній пелюстки. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як самосійний мак. Вона хотіла показатись у всій своїй пишноті. Авжеж, вона була така чепурушка! Таємниче вбирання тривало багато днів. Аж от якось уранці, тільки встало сонце, квітка розпустилась.
Як дбайливо вона готувалася, стільки поралася, а нині, позіхаючи, сказала:
—  Ох! Я ледве прокинулась!.. Даруйте мені... Я ще зовсім не зачесана...
Маленький принц нетямився від захвату:
—  Яка ви гарна!
—  Правда? — тихо озвалася квітка. — І народилась я разом із сонцем...
Маленький принц, звісно, здогадався, що красуня не надто скромна, зате вона була така прегарна!
—  Здається, час снідати, — додала вона по хвилі. — Прошу, потурбуйтесь про мене...
Збентежений маленький принц розшукав поливальницю й полив квітку.
Скоро з'ясувалося, що красуня гордовита й вередлива, і маленький принц попомучився з нею. Якось, мовлячи про свої чотири колючки, вона заявила йому:
—  Хай приходять хоч тигри пазуристі — не страшно!
—  На моїй планеті тигри не водяться, — відказав маленький принц, — а потім — тигри не їдять трави.
—  Я не трава, — стиха кинула квітка.
—  О, пробачте...
—  Тигрів я не боюся, зате терпіти не можу протягів. У вас немає ширми?
«Не може терпіти протягів... для рослини кепсько, — подумав маленький принц, — із цією квіткою морока та й годі...»
—  Увечері накрийте мене ковпаком. У вас тут надто холодно. Дуже незатишна планета. Там, звідки я прибула...
І затнулася. її занесло сюди ще зернинкою. Вона нічого не могла знати про інші світи. Навіщо брехати, коли тобі так легко завдати брехню! Красуня знітилася і кахикнула раз-другий — хай маленький принц відчує свою провину.
— То де ж та ширма?
—  Я збирався саме по неї піти, але ж ви говорили до мене!
Тоді вона закахикала дужче — вирішила покарати його гризотами сумління.
Отож маленький принц, хоч він і любив прегарну квітку, пройнявся якоюсь недовірою. Порожні необов'язкові слова він узяв близько до серця і відчув себе нещасливим.
—  Не треба було слухати її, докірливо мовив він мені якось. — Ніколи не треба слухати квітів. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Моя квітка напахтила всю мою планету, а я не умів нею тішитися. Оті балачки про тигрячі пазурі... вони б мали зворушити мене, а я розгнівався...
А ще він признавався:
—  Тоді я ще нічого не розумів! Треба було зважати не на слова, а на діла. Вона впоювала мене своїм ароматом, ряхтіла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати? Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність. Квіти-бо такі свавільні! Але я був занадто молодий, щоб уміти любити.
Мені здається, що він утік з мандрівними птахами. Вранці того дня ретельно попорав свою планету. Дбайливо прочистив діючі вулкани. Два вулкани в нього діяли. На них було дуже зручно розігрівати сніданок. А ще він мав один погаслий вулкан. Але, сказав він собі, мало що може статися! Отож він прочистив і згаслий вулкан. Добре прочищені вулкани горять тихо й рівно, без виверження. Виверження вулкана — все одно що пожежа в комині, як там загориться сажа. Земляни, звісно, вулканів не прочистять: для цього ми замалі. Тим-то вони й завдають нам стільки лиха.
Зажурений маленький принц вирвав також останні пагінці баобабів. Він гадав, що ніколи більше не повернеться. Але того ранку звична праця здавалася йому такою любою. А коли востаннє полив квітку й лагодився накрити її ковпаком, йому навіть збиралося на плач.
—  Прощавайте, — мовив він квітці. Красуня не відповіла.
—  Прощавайте, — сказав він ще раз. Вона кахикнула. Не від застуди.
—  Я була нерозумна, — озвалася нарешті квітка. — Даруй мені. І спробуй бути щасливим.
І ні слова докору. Маленький принц був вражений. Стояв, збентежений і знічений, зі скляним ковпаком у руці. Не розумів, звідки ця погідна ніжність.
—  Авжеж, я люблю тебе, — почув він. — Моя вина, що ти цього не знав. Але це пусте. Ти був такий самий дурненький, як і я. Спробуй знайти свою долю... Облиш цей ковпак, він уже мені не потрібний.
—  А вітер...
—  Не так я вже й застуджена... Нічна прохолода піде мені на користь. Я ж квітка.
—  А звірята...
—  Слід перетерпіти, коли заведеться дві-три гусениці: я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони прегарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти-бо будеш далеко. А великих звірів я не боюся. Я теж пазуриста.
І простодушно показала свої чотири шпичаки. Потім додала:
—  Та не барися, це мене дратує. Намислив іти, то йди.
Бо не хотіла, аби маленький принц бачив, як вона плаче. То була дуже гонориста квітка. (...)
Літературний  практикум
1. Які взаємини встановилися між маленьким принцом і оповідачем? Як льотчик ставився до дивних розповідей хлопчика? Доведіть свою думку, спираючись на текст.
2. Як маленький принц боровся я баобабами? Розкрийте інако-мовнин зміст образу цих рослин. З огляду на свою відповідь поясніть, чому маленький принц, а відтак і льотчик, надають важливого значення виполюванню паростків цих рослин.
1. Яку вдачу мала квітка, вирощена маленьким принцом? Поясніть алегоричний зміст цього образу.
4. Розкажіть, як хлопчик доглядав свою квітку. Чим вона йому подобалася? Чи розумів її герой? Чого навчила маленького принца дружба з квіткою? Наведіть відповідні цитати з прочитаного уривка.
5. Подискутуйте! Чи справді квітка любила маленького принца? Поясніть свою думку.
Далі маленький принц розповів льотчику про свою космічну подорож. Він відвідав кілька крихітних планет, на кожній з яких був лише один мешканець. На першій планеті жив король, який понад усе цінував владу. Він вважав, що все на світі, навіть захід сонця, відбувається за його наказом. Король запропонував маленькому принцові посаду міністра юстиції, але хлопчик відмовився. «Та й дивани оці дорослі», — подумав він, залишаючи планету.  А
На другій планеті жив шанолюб.
— Ага, ось і шанувальник з'явився! — гукнув він, угледівши ще здалеку маленького принца.
Адже для чваньків усі люди — то їхні шанувальники.
— Добридень, — мовив маленький принц. — Який кумедний у вас капелюх.
—  Це для вітання, — відповів піанолюб. — Щоб уклонятися, коли мене вітають. На жаль, сюди ніхто не зазирає.
—  Он як? — сказав маленький принц, нічого не второпавши.
—  Поплещи в долоні, — порадив йому шанолюб. Маленький принц заплескав у долоні. Шанолюб скинув капелюха
й поштиво вклонився.
«Тут веселіше, ніж у короля», — подумав маленький принц. І знов заплескав у долоні. А шанолюб, скидаючи свого капелюха, ще раз уклонився. За п'ять хвилин ця одноманітна гра зморила маленького принца.
—  А що слід зробити, щоб капелюх упав? — спитав він.
Та шанолюб не слухав. Гонористі люди глухі до всього, окрім хвали.
—  Ти й справді дуже шануєш мене? — спитав він маленького принца.
—  А що то — шанувати?
—  Шанувати — значить визнавати, що я найкращий, найчепур-ніший, найбагатший і найрозумніший на планеті.
—  Але ж на твоїй планеті ти сам-один!
—  Ну, то зроби мені ласку, все одно шануй мене!
—  Я шаную, — мовив маленький принц і злегка знизав плечима. — Але яка тобі з цього радість?
І він утік від шанолюба.
«Ці дорослі — дивакуваті люди», — простодушно думав він дорогою.
На дальшій планеті жив п'яничка. Маленький принц пробув там зовсім недовго, а все одно його пойняла глибока журба. П'яничка мовчки сидів перед цілою батареєю пляшок — порожніх і повних. Що ти тут робиш?       поцікавився малеНЬКИЯ ПРИНЦ,
—  П'ю, — похмуро буркнув п'яничка.
—  Навіщо ти п'єш? — спитав маленький принц.
—  Щоб забути, — відповів п'яничка.
—  Що забути? — допитувався маленький принц; йому стало шкода п'янички.
—  Забути, що мені соромно, — признався п'яничка і похнюпив голову.
—  Чого ж тобі соромно? — спитав маленький принц; йому дуже хотілося чимось зарадити неборакові.
—  Соромно, що п'ю! — додав п'яничка й замовк остаточно. А маленький принц, ні в сих ні в тих, пішов геть.
«Ці дорослі, безперечно, якісь дуже чудні», — думав він дорогою.
(...)
Четверта планета належала ділкові, що увесь час рахував зірки, вважаючи їх своєю власністю. На п'ятій планеті жив ліхтарник, який щохвилини запалював і гасив ліхтар, виконуючи застаріле розпорядження. На шостій планеті маленький принц зустрів ученого, що присвятив своє життя опису океанів, гір і річок, яких в очі не бачив, бо ж ніколи не виходив зі свого кабінету...
Неабияк здивований побаченим хлопчик продовжив свою мандрівку й зрештою опинився на Землі. За словами оповідача, він мав би зустріти тут безліч королів, ділків, п'яничок, шанолюбців, кабінетних учених та інших диваків. Однак маленький принц приземлився в безлюдній пустелі й першою, кого він зустрів, була гадюка...  Л
(...) — Чудна ти істота, — мовив він. — Завтовшки з пальчик...
—   Зате моці в мене більше, ніж у пальці короля, — сказала гадюка. Маленький принц усміхнувся.
—   Не така вже ти й дужа... Ти навіть безлапа. Та й мандрувати не можеш.
—   Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель, — мовила змія.
І обвила круг кісточки ногу маленького принца, наче золота обручка.
—   Усякого, кого я торкнусь, я повертаю землі, з якої він вийшов, — мовила ще вона. — Але ти безневинний і прибув із зірки...
Маленький принц нічого не відповів.
—   Мені шкода тебе, ти такий тендітний на цій крем'яній Землі. Я можу тобі підсобити, якщо ти дуже пошкодуєш за своєю покинутою планетою. Я можу...
—   О, я добре зрозумів, — сказав маленький принц, — але чому ти весь час говориш загадками?
—   Я розв'язую всі загадки, — відповіла гадюка. І обоє змовкли.
Маленький принц вирушив на пошуки людей. Дорогою він зійшов на гору, де нічого, крім відлуння власного голосу, не знайшов. Потім хлопчик побачив трояндовий садок і заплакав від гіркої думки про те, що квітка, яку він плекав на своїй планеті, — не єдина у світі.  Л
Отоді-то й показався лис.
—  Добридень, — мовив лис.
—  Добридень, — звичайненько відказав маленький принц і озир-нуисн, та нікого не побачив.
—  Осьдечки я, — озвався голос, — під яблунею.
—  Хто ти? — спитав маленький принц. — Ти такий гарний!
—  Я лис, — відповів той.
—  Пограйся зі мною, — попрохав маленький принц. — Мені так журно...
—  Я не можу з тобою гратися, — мовив лис. — Я не приручений.
—  О, даруй, — сказав маленький принц.
Але подумав і додав:
—  А що означає — приручити?
—  Ти нетутешній, — сказав лис. — Що ти тут шукаєш?
—  Шукаю людей, — відповів маленький принц. — А що означає — приручати?
—  Люди, — мовив лис, — мають рушниці і ходять на лови.
Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?
—  Ні, — сказав маленький принц. — Я шукаю приятелів. А що означає — приручати?
—  Це поняття давно забуте, — мовив лис, — воно означає: прихилити до себе...
—  Прихилити до себе?
—  Авжеж, — мовив лис. — Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. І ти мені не потрібний. І я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. І я буду для тебе єдиний на цілім світі...
—  Я вже трошки розумію, — проказав маленький принц. — Є одна троянда... мабуть, вона мене приручила. (...)
Лис замовк і довго дивився на маленького принца. А потім попросив знову:
—  Будь ласка... приручи мене!
—  Я б радо, — відмовив маленький принц, — але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.
—  Узнати можна лише те, що приручиш, — мовив лис. — Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів» і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля — приручи мене!
— А що для цього треба зробити? — спитав маленький принц.
—  Треба бути дуже терплячим» — відказав лис. — Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче...
Назавтра маленький принц прийшов знову.
—  Краще, якби ти приходив о тій самій порі, — попросив лис. — Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце... (...)
Так маленький принц приручив лиса. І коли настала пора прощатися, лис казав:
—  0, я плакатиму за тобою.
—  Сам винний, — мовив маленький принц. — Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив...
—  Авжеж, — згодився лис.
—  Але ж ти плакатимеш! — мовив маленький принц.
—  Авжеж.
—  Виходить, ти нічого не виграв.
—  Виграв, — заперечив лис. — Згадай, що я казав про золоте збіжжя.
Він замовк. Потім додав:
—  Піди ще поглянь на троянди. Ти зрозумієш, що твоя троянда — єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.
Маленький принц пішов глянути на троянди.
—  Ви нітрохи не схожі на мою троянду, — мовив він їм. — Ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він нічим не різнився від ста тисяч інших лисів. Але я з ним заприятелював, і нині він — єдиний в усьому світі.
Троянди дуже зніяковіли.
—  Ви дуже гарні, але порожні, — сказав іще маленький принц. — Задля вас не схочеться померти. Звісно, випадковий перехожий і про мою троянду подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводилися метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась, і навіть як замовкала. Троянда ця — моя.
І маленький принц вернувся до лиса.
—  Прощавай... — мовив він.
—  Прощавай, — відповів лис. — Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.
—  Найголовнішого не побачиш очима, — повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.
— Твоя троянда дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу.
—  Моя троянда дорога мені... — повторив маленький принц, аби краще запам'ятати.
—  Люди забули цю істину, — мовив лис, — але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за свою троянду.
— Я відповідаю за свою троянду, — повторив маленький принц,   ф* аби краще запам'ятати. (...)
Після зустрічі з лисом маленькому принцу вдалося-таки вийти до людей. Однак почуте й побачене не втішило його. Відтак хлопчик повернувся до Сахари, де й познайомився з оповідачем...
Тим часом запас питної води скінчився. Маленький принц запропонував вирушити на пошуки колодязя, і на превеликий подив льотчика, його й справді вдалося знайти. Вода в колодязі була надзвичайно смачною... Там маленький принц повідомив, що хоче повернутися на свою планету, а допомогти йому в цьому має гадюка.
Серце пілота пойняла тривога, та маленький принц намагався втішити друга. Він пояснив, що обов'язково має повернутися до любої квітки, за яку відповідає. На згадку про себе хлопчик подарував оповідачеві зорі, що вміють сміятися, а наступного дня гадюка, як і обіцяла, допомогла йому залишити Землю.
Льотчик дістався додому. Відтоді він часто дивився на нічний небосхил: йому здавалося, ніби звідти долинає зоряний сміх маленького принца...  Л
Переклад А. Перепаді
Запитання і завдання до прагитанюс ури&ків
1.  Назвіть хибні цінності людського життя, уособлені в образах мешканців планет, які відвідав маленький принц. Визначте деталі, що увиразнюють комічність цих персонажів.
2.  Чого маленький принц навчився завдяки дружбі з лисом? Яку таємницю відкрив хлопчикові лис? Знайдіть у тексті відповідну цитату й поясніть, як ви розумієте цю думку.
3.  Як ви розумієте такі твердження лиса: «Мова — це джерело непо-розуміння*; «Найголовнішого не побачиш очима». Висловте свое став-лення до цих міркувань.
Запитання  і завдання до пропитаного твору
1.  Які життєві істини осягає маленький принц на своїй планеті, під час подорожі Всесвітом та впродовж перебування на Землі?
2.  Визначте основні риси характеру маленького принца. Обгрунтуйте відповідь прикладами з тексту.
3.  Розгляньте малюнки до твору, виконані автором. Яким на них постає маленький принц?
4.  Розкрийте інпкомовний зміст образу маленького принца.
5.  Яке значення мав маленький принц для оповідача? Схарактеризуйте ставлення льотчика до хлопчика. Які з життєвих «правил», засвоєних маленьким принцом, підхоплює його старший товариш?
6.  Подискутуйте! Які життєві правила, що їх утверджує маленький принц, ви вважаєте найважливішими? Обґрунтуйте свою думку.
«Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив»