Прийоми з'єднання деталей виробу однофальцьовим швом та заклепками

Опорні поняття: Види фальцьових швів; технологічна послідовність виконання фальцьового шва та заклепкового з'єднання; інструменті пристосування для виконання фальцьового шва та заклепкового з'єднання.
Перш ніж вивчати послідовність, у якій виконують з'єднання деталей однофальцьовим швом, розглянемо, які вони можуть бути за своїм зовнішнім виглядом (мал. 107). На малюнку 107, а зображено одинарний лежачий фальцьовий шов (замок) без підсічки (без опресування замка), на малюнку 107, б — кутовий одинарний загнутий фальц, а на малюнку 107, в — одинарний кутовий стоячий фальц.
Для виготовлення фальцьових швів використовують звичайні слюсарні інструменти (слюсарну лінійку, рисувалку, циркуль, ножиці по металу, молотки слюсарні та різні оправки).
Перед початком роботи проводять розмітку кожної із з'єднуваних деталей. При цьому слід пам'ятати, що ширина, на яку розмічають відгин, повинна становити розмір, у 10 разів більший за товщину матеріалу, який ми хочемо з'єднати. Отже, якщо ми працюємо, наприклад, із тонколистовим металом завтовшки 0,75 мм, то ширина фальца повинна становити
7,5—8,0 мм. Розмітку проводять за допомогою ліні йки та рисувалки.
Виготовлення одинарного замка починають із відгинання під кутом 90° країв обох з'єднуваних деталей (мал. 108), а відгинання можна робити як у лещатах, так і на краю верстака або на оправці. Якщо деталі при з'єднанні не можна довільно повертати (лицьовим або зворотним боком до нас), то край однієї з деталей відгинається в один бік, а іншої — у другий.
Відгинання починають з того, що декількома легкими ударами киянки згинають кромку спочатку по краях заготовки, а потім в середині (якщо довжина кромки, що підлягає згинанню, є достатньо великою). Після чого рівномірними ударами киянки згин роблять однаковим по всій довжині заготовки.
Наступною операцією є «завалювання» фальца за допомогою киянки. Площина фальца має бути паралельною площині всієї заготовки, а відстань між ними — не менша за величину, що дорівнює 1,5 товщини заготовки (мал. 109).
Далі обидві ці операції повторюємо з другою заготовкою. Після цього треба завести зігнуті краї заготовки в замок (мал. 110). Цю операцію ще називають з'єднанням фальців («утворенням замка»). Після неї слід провести ущільнення місць з'єднання фальців. Завершальною операцією є підсічна фальца (мал. 111).
Для виконання цієї операції на площину заготовки, підняту над плитою, одразу за фальцем кладеться сталева смуга або брусок й осаджується молотком до рівня поверхні, на якій виконуються роботи. Після виконання підсічки виконане з'єднання вже не може розімкнутися під впливом зовнішніх сил.
Тепер залишається тільки проконтролювати якість виконання з'єднання, за наявності дефектів треба їх усунути.
Розглянемо інший, досить поширений, вид з'єднання— з'єднання за допомогою заклепок. Основні типи заклепок за формою закладної головки було розглянуто в попередньому параграфі. Нагадаємо, що заклепками з'єднують зазвичай дві плоскі деталі. Отримані при цьому з'єднання бувають, як правило, нерухомими. Нерухомість з'єднання забезпечує використання як мінімум двох заклепок (деталі, з'єднані однією заклепкою, можуть повертатися одна відносно іншої, а заклепка є віссю повороту). Заклепкові з'єднання є нерознімними.
Заклепкове з'єднання плоских деталей можна здійснити у стик з накладкою (мал. 112, а) та накладанням країв деталей (112, б).
Крок розташування заклепок на деталях визначають залежно від того, наскільки надійним має бути з'єднання. Від діаметра заклепок також залежить, які навантаження зможе витримувати з'єднання, він має бути не меншим за сумарну товщину склепуваних деталей. Стандартними діаметрами заклепок є такі значення в міліметрах: 2,0; 2,3; 2,6; 3,0; 3,5; 4,0. Для встановлення стандартних заклепок ще більших діаметрів уже потрібне спеціальне механізоване обладнання.
Довжина стрижня заклепки залежить від сумарної товщини склепуваних деталей і від типу (форми) замикальної головки, яку бажано отримати в результаті роботи (мал. 113).
З малюнка 113 (а, б) видно, що довжину стрижня для утворення потайної замикальної головки можна обчислити за формулою І — S + (0,8...1,2)d. У цій формулі І — довжина стрижня заклепки в міліметрах; S — сумарна товщина склепуваних деталей у міліметрах; d — діаметр стрижня заклепки в міліметрах. Для визначення довжини стрижня заклепки, що матиме напівкруглу замикальну головку, у формулі змінюються тільки числові значення в дужках на величини 1,2...1,5.
Для виконання заклепкових з'єднань, окрім слюсарних молотків, використовують такий спеціальний інструмент: натяжки, підтримки, обтискачі (обжимки).
Виконання заклепкового з'єднання, як і будь-який технологічний процес, має певну послідовність.
Спочатку розмічають місця для отворів під встановлення заклепок. При цьому слід дотримуватися таких умов: відстань від краю деталі до ряду заклепок (до центра отвору першої) має бути не менше 1,5 діаметра стрижня заклепки; відстань між заклепками в ряді (для однорядної клепки) — не менше трьох діаметрів заклепки.
Якщо отвори виконують за допомогою спіральних свердл і ручного дриля, то їх центри обов'язково треба накернити, щоб свердло на початку роботи не ковзало по поверхні заготовки. У тонколистовому металі отвори також можна робити за допомогою такого слюсарного інструмента, як пробійник (мал. 114, а).
Під час пробивання отворів лист жерсті кладуть на торець дерев'яного бруска (бажано з твердих порід деревини), установлюють пробійник на намічене місце й ударом молотка по бойку пробивають отвір (мал. 114, б). Бажано виконати цю операцію за один удар, інакше при повторних спробах пробійник може зміститися з місця розмітки.
Варто зауважити, що отвори під заклепкове з'єднання краще робити, виконуючи операцію свердління, оскільки свердло можна точно підібрати відповідно до діаметра заклепок. Також воно буде забезпечувати умову збільшення отвору на 0,1 мм відносно діаметра заклепки.
Для обтискування склепуваних деталей треба вставити заклепку в підготовлені отвори складених деталей, затиснути в лещатах металеву підтримку із заглибленням, яке формою та розміром відповідає формі й розміру закладної головки заклепки. На стрижень заклепки, що виступає, установити натяжку й ударами молотка по ній виконати обтискування склепуваних деталей (мал. 115).
Кількома ударами молотка по виступаючій частині стрижня заклепки осаджуємо замикальну частину головки, а потім концентричними бічними ударами попередньо формуємо замикальну головку, якщо для неї обрано напівкруглу форму (мал. 116).
Остаточно напівкруглої форми замикальній головці надають таким інструментом, як обтискач. Він має на своїй робочій поверхні напівкругле заглиблення, яке надає попередньо сформованій головці заклепки остаточної форми (мал. 117).
Додаткова інформація
Працівники тих професій, де часто доводиться виконувати розмітку перед згинанням фальців, використовують спеціальний рейсмус (мал. 118).
Якщо заклепок у шві дві та більше, то після отримання першого отвору в обох заготовках їх краще скріпити за допомогою гвинта і гайки (діаметр гвинта повинен відповідати діаметру заклепки).
Далі виконують крайній отвір з іншої сторони шва, і в нього також встановлюється гвинт. Тільки після цього можна свердлити всі інші отвори. Така послідовність виконання дій забезпечить точне співпадання отворів в обох заготовках.
Чи добре засвоїли?    
1. Які інструменти використовують для виконання фальцьо-вого з'єднання?
2. У якій послідовності виконують однофальцьовий шов?
3. Яку операцію називають «утворенням замка»?
4. Які переваги та недоліки заклепкового з'єднання?
5. Яка послідовність виконання заклепкового з'єднання?
6. Який додатковий інструменті пристосування застосовують підчас виконання клепання?
Завдання.
1.  Розрахуйте ширину фальца для матеріалу завтовшки 0,5 мм.
2.  За наведеними в параграфі формулами обрахувати довжину стрижня заклепки, якшр сумарна товщина склепуваних заготовок становить 3 мм і замикальна головка буде мати напівкруглу форму.
Види з'єднань деталей виробу із тонколистового металу