Словник літературознавчих термінів

Алегорія — інакомовне зображення в художньому творі рис характеру, уявлень та взаємин людей, суспільних явищ тощо.
Байка — стисла віршована або прозова розповідь, в основу якої покладено алегоричний сюжет повчального характеру. У байці діють алегоричні персонажі (люди, тварини, рослини, предмети тощо, які виступають позначенням певних моральних і суспільних явищ). Зазвичай наприкінці байки міститься повчальний висновок — мораль.
«Вічні образи» — персонажі, що існують у мистецтві різних країн та епох як універсальні образи загальнолюдського значення. До таких, зокрема, належать Прометей, Ікар, Пилат, Іуда, Ромео і Джульетта, Гамлет, Дон Кіхот, Дон Жуан, Фауст та інші. З одного боку, у «вічних образах» утілено загальнолюдські цінності, що й забезпечує їм безсмертя у світовій культурі. З іншого боку, кожен митець і кожна доба збагачують їх новим змістом, що зумовлює їхнє постійне оновлення. Чимало «вічних образів» сприймається нині як уособлення вічних устремлінь людського духу.
Гумор — різновид комічного, зображення смішного в життєвих явищах, людських характерах, учинках, стосунках. При цьому зовнішня усмішка поєднується з внутрішньою симпатією до висміюваного.
Езопівська (езопова) мова — мова, що ґрунтується на інакомов-ленні, натяках та інших прийомах, які утворюють прихований зміст твору.
Іронія — засіб художньої виразності, який надає прихованого глузливого значення удавано серйозним, благопристойним або навіть схвальним твердженням. Зазвичай Іронія спрямована на осуд висміюваного явища.
Композиція — побудова літературного твору, його структура.
Конфлікт — зіткнення, протиборство діючих сил, що визначає рух сюжету літературного твору. Таке зіткнення може відбуватися в душі героя, між двома персонажами, групами персонажів» а також між героєм і обставинами, які йому перешкоджають.
Ліричний герой — образ автора в ліриці, його поетичне «я». Ліричний герой багато в чому схожий на автора, проте, як і будь-який персонаж, містить елементи художньої вигадки. Тому не слід ототожнювати його із самим поетом.
Міф — стародавня оповідь про походження й будову Всесвіту, діяння богів, таємниці народження й смерті людини, життя правителів І героїв.
Мотив — сталий елемент певного сюжету, який повторюється в різних творах.
Наукова фантастика — різновид художньої літератури, основною темою якої є дослідження й прогнозування наслідків досягнень науково-технічної думки. Сюжети таких творів зазвичай побудовано на певному науковому припущенні. Змальовуючи фантастичні картини майбутнього, письменники-фантасти, як правило, розкривають реальні проблеми сучасного суспільства. Найкращі твори наукової фантастики порушують вагомі морально-філософські питання. До таких, зокрема, належать книжки Веллса, Беляева, Бредбері, Азі-мова, братів Стругацьких, Шеклі та інших.
Підтекст — неявний, прихований «під текстом» зміст художніх образів.
Повість — прозовий твір, за обсягом більший, ніж оповідання. У повісті зображено низку подій Із життя головного героя, а також детально змальовано пов'язаних з ним другорядних персонажів.
Поема — великий за обсягом віршований твір з ліричним або оповідним сюжетом.
Пригодницький роман — різновид роману, для якого характерний гострий сюжет, побудований на захопливих пригодах, мандрівках до далеких країн, таємницях, переслідуваннях та інших незвичайних подіях. Персонажі пригодницького роману зазвичай чітко поділяються на «героїв» та «лиходіїв». Головна мета таких творів полягає в тому, щоб розважити читача. Майстрами пригодницької літератури вважаються Жуль Берн, Роберт Льюїс Стівенсон, Генрі Райдер Хаг-гард, Томас Майн Рід та інші.
Притча — твір, в основу якого покладено повчально-алегоричний сюжет, побудований  на прихованому порівнянні. При  «розшифруванні» цього порівняння розкриваються Інакомовиий зміст притчі та закладена в ній повчальна мудрість.
Роман — великий за обсягом прозовий твір, у якому на тлі суспільних подій зображено значну частину життя головного героя або його долю в цілому. У романі діс багато персонажів, і не всі вони пов'язані з головним героєм.
Строфа — група рядків, що повторюються в тексті віршованого твору. У пісні строфа зазвичай утворює основу куплету.
Хайку (хоку) — традиційний для японської поезії неримований трирядний вірш, що містить сімнадцять складів (зазвичай вони розподіляються за схемою: п'ять складів у першому рядку, сім — у другому, п'ять — у третьому). У хайку кількома виразними штрихами створено містку замальовку повсякденного життя. Така замальовка найчастіше має інакомовний зміст.
Художній образ — створена мистецькою уявою художня картина (Істоти, речі, події, явища тощо), яка у свій спосіб відтворює предмет зображення, схоплює його сутність і, крім того, наділяє його додатковими значеннями (певним настроєм, ідеєю, зв'язком з іншими образами, роздумами автора тощо).
Художня деталь — виразна подробиця в художньому творі, яка містить важливу інформацію і має самостійне значення.
Перелік творів для додаткового читання