Учебник по муз. искусству 5 кл Кондратова

Музичні інструменти з'явилися у процесі трудової діяльності людини. Найдавнішими вважають ударні інструменти, звуки яких задавали певний ритм і допомагали організувати групову роботу.

Перші духові музичні інструменти слугували для передачі звукових сигналів на досить велику відстань. Наші предки виготовляли їх із рогів та трубчастих кісток тварин, раковин молюсків, стебел очерету та інших рослин.

Струнні інструменти з'явилися значно пізніше — їх прообразом був лук із туго натягненою тятивою. Струнні інструменти люди не використовували у практичній діяльності, як ударні та духові, а створювали їх для власного задоволення.

У процесі економічного і культурного розвитку суспільства музичні інструменти вдосконалювались та створювались нові.

У часи Київської Русі на теренах України були поширені гуслі, дерев'яні труби, роги, бубни й різні свирілі, пищалі та сопілки. На Запорозькій Січі популярними інструментами стали литаври, барабани, козацькі сурми і труби.

У сучасній Україні народні інструменти входять до складу найрізноманітніших ансамблів та оркестрів. 

Духові інструменти мають різні тембри, які легко розпізнати на слух: ніжний звук сопілки, закличний сигнал сурми або густий і надзвичайно сильний звук трембіти.

Багатоголосна волинка — колоритний народний інструмент, що складається з декількох трубок, які кріпляться до торби або міхура з повітрям. Побутував переважно серед пастухів і набув значного поширення у середньовічній Європі. В Україні з'явився приблизно у XVI ст. та отримав багато синонімічних назв: «дуда», «коза», «баран», «міх». Цікаво, що волинка входила до полкового оркестру Війська Запорозького.

На струнних інструментах звук утворюється по-різному: бандура і кобза потребують щипкового дотику, на басолі й гудку грають смичком, а на цимбалах звук видобувають ударами паличок по струнах.

Змістом небилиць є пустотливі й дивовижні відхилення від загальновизнаної норми, причому діти ні на хвилину не сумніваються, що насправді так не буває.

Дражнилки дають можливість дітям висловити невдоволення, гнів, образу; висміяти кривдника, приписавши йому або нісенітні риси зовнішності, або безглузді в реальному житті вчинки.

Побутові дитячі пісні відображають почуття й переживання дитини, пов'язані з родинними взаєминами, стосунками з ровесниками, пізнанням навколишнього світу. Часто дійовими особами цих пісень стають рослини, тварини, казкові персонажі або міфічні істоти.

Найбільший пласт дитячого пісенного фольклору складають календарні пісні: колядки, щедрівки, веснянки, гаївки тощо.

Цікаво, що дитячі народні пісні мають різні джерела походження: одні були створені для дітей дорослими, інші перейшли у дитячий фольклор із загальної скарбниці народної творчості, а третю групу складають твори самих дітей.