Одноклітинні водорості

Евглена. Серед одноклітинних фотосинтезуючих еукаріот найбільш схожою на одноклітинні твариноподібні організми здається евглена* Клітини евглени поодинокі й рухливі. В процесі руху евглени можуть змінювати форму — витягуватися, скорочуватися, вигинатися. В центрі клітини знаходиться велике добре помітне ядро (мол. 46). В цитоплазмі також чітко розрівняється від одного до кількох зелених хлоропластів; за їх допомогою на світлі евглена здійснює фотосинтез. В темряві евглена здатна переходити до гетеротрофного живлення, поглинаючи всією поверхнею клітини розчинені у воді органічні речовини.
Рух відбувається аа допомогою довгого джгутика, який виходить із заглибини — глотки. У глотці у евглени є ще один, потовщений при основі, короткий джгутик, який, на відміну від довгого, не виходить назовні. Біля цього джгутика в цитоплазмі розташовано велике червоне вічно. Разом а джгутиковим потовщенням вічко утворює систему, завдяки якій евглена визначає напрям падіння світла й обирає маршрут свого руху. До глотки прилягає кілька скоротливих вакуолей, які виплес-кують у неї зайву воду, що постійно надходить у клітину через м'який клітинний покрив. Таким чином, глотка не лише не приймає участі у живленні, а навпаки, здійсняв функцію виділення, оскільки в водою за допомогою скоротливих вакуоль клітина позбавляється шкідливих продуктів життєдіяльності.
Розмножується евглена поздовжнім поділом клітини навпіл у рухливому стані*
Евглени мешкають у прісних стоячих або слабко проточних водоймах. Споживаючи розчинену органічну речовину, евглени разом з іншими одноклітинними еукаріотами беруть участь у процесах самоочищення води*
Хламідомонадо належить до зелених водоростей. Наявністю джгутикш та зеленого хлоропласту вона нагадує евглену. Проте наявність клітинної оболонки, яка забезпечує сталу форму клітини, надає хламідомонаді схожості з рослинною клітиною (мал. 47). Більшу частину цитоплазми займає зелений хлоропласт, на дні якого навколо великого округлого тільця відкладається заласний вуглевод — крохмаль. Він утворюється з глюкози, яку виробляє хлоропласт у процесі фотосинтезу* В хлоропласті добре розрізняється невеличка червона цятка — це вічко. Воно допомагає клітині визначати напрямок надходження світла і, як наслідок, обирати «маршрут» руху. Під електронним мікроскопом в клітині хламідомонади розрізняються й інші характерні для еукаріот оргаиели.
Хламідомонада найчастіше розмножується за допомогою рух-лиеих спор (мол. 48). Вони утворюються внаслідок поділів материнської клітини* Клітинна оболонка в цих поділах участі не бере. Після розриву оболонки материнської клітини спори звільняються» і кожна стає самостійник організмом. Розмноження рухливими спорами є одним з прикладі н нестатевого розмноження. Нестателе розмноження — це розмноження, яке відбувається без статевого процесу, а отже, без обміну спадковою інформацією між клітинами. Спеціалізовані клітини нестатевого розмноження — це спори.
За несприятливих умов у навколишньому середовищі у хламідомонади відбувається статевий процес {мол. 48). Чоловіча і жіноча клітини у хламідомонади утворюються так само, як і спори, і аа зовнішнім виглядом між собою не відрізняються. Перед Злиттям вони Скидають клітинні оболонки» з'єднуються передніми кінцями, і їх цитоплазми зливаються. Далі зливаються їхні ядра. У результаті утворюється клітина, яку називають зиготою. Після цього зигота вкривається товстою оболонкою і у такому стані переживає несприятливі умови. Під час періоду спокою в зиготі відбувається обмін ділянками ДНК, отриманими від чоловічої та жіночої клітин. По завершенні стану спокою
зигота ділиться и утворює чотири нові клітини.
Статеве розмноження — це розмноження, при якому кількість особин одного виду збільшується внаслідок статевого процесу, який» в свою чергу» забезпечує обмін спадковою інформацією між батьківськими клітинами. Влітку хламідомонади у великій кількості можна знайти майже в кожній калюжі.
Хлорела є також прикладом одноклітинних зелених, проте нерухомих водоростей. Вона мешкає переважно у наземних умовах: на вологому ґрунті, вогких стінах, а також як симбіонт у тілі водних організмів.
Клітини хлорели поодинокі, кулясті, з тонкою, але дуже міцною клітинною оболонкою. Завдяки клітинній оболонці хлорели, які стали здобиччю ґрунтових тварин, проходять неушкоджени-ми через травну систему і далі продовжують успішно рости та розмножуватись. У кожній клітині наявний один великий зелений хлоропласту у якому відкладається крохмаль (мал. 49). Розмноження хлорели відбувається виключно нестатевим шляхом: за допомогою нерухомих спор.
Хлорела неодноразово побувала у космосі — на ній вивчався вплив невагомості на процеси клітинного поділу. В багатьох країнах хлорелу на спеціальних фабриках штучно вирощують для отримання вітамінів та виготовлення харчових домішок, і при цьому «годують» її вуглекислим газом викидів промислових підприємств, здійснюючи тим самим біологічне очищення повітря. Діатомові водорості — це велика група одноклітинних прісноводних та морських водоростей, хлоропласти яких мають коричневе забарвлення. Клітини діатомових водоростей усе своє життя проводять у «скляному будинку» — кремнеземовому панцирі.
Панцир нагадує коробку, накриту кришкою. Через його численні правильно розташовані отвори здійснюються всі процеси обміну із зовнішнім середовищем — поглинання води та вуглекислого газу, виділення кисню та інших продуктів життєдіяльності. Розмножуються діатомові водорості поздовжнім поділом клітини навпіл» а також їм притаманний статевий процес.
У прісних водоймах няішоширеніїпою діатомовою водорістю є навікула (мол. 50). Її клітини нагадують човник, вздовж бортів якого лежать дві коричневі трубки — хлоропласти, В центрі знаходиться ядро. Клітини навікули здатні активно ковзати по підводних поверхнях, виділяючи через спеціальну структуру панцира — шов — особливі слизові ніжки. Найбільше діатомові водорості використовуються природоохо-рондями та геологами для оцінки ступеня забруднення вод та визначення віку осадових порід. У виробничій діяльності широке застосування мають породи діатоміти* що утворені панцирами викопних діатомових водоростей.
1. Одноклітинні еукаріотн, які здатні до фотосинтезу» належать до водоростей.
2. Одноклітинні водорості відрізняються забарвленням, будовою клітин, рухливістю, способами розмноження*
Нестатеве розмноження, спора, зигота, статеве розмноження.
1. Який спосіб живлення характерний для евглени, хламідомонади та хлорели?
2. Які способи розмноження зустрічаються у одноклітинних водоростей?
3. Які одноклітинні водорості є рухливими, а які самостійно рухатися не можуть?
Фотосинтез а виділенням кисню винайшли ціанопрокаріоти. Перші еукарюти — одноклітинні твариноподібні організми — винайшли фагоцитоз і почали їсти всіх, у тому числі й ціанопрокарктг. Ало деякі з них, з'ївши ціа-нопрокаркгг, не перетравили їх, а зробили внутрішньоклітинними симбіонтами. Вони змусили 'be годувати себе, згодом перетворивши на хлоропласт (мал. 51). Найближчі нащадки цих «хитрунів» — зелені та червоні водорості.
Проте й самі "хитруни" неодноразово ставали полоненими Інших одноклітинних твариноподібних організмів.
Твариноподібні одноклітинні організми