11:36 Урок 1. Музичний оберіг української нації | |
Урок 1. Музичний оберіг української націїКожна нація, яка сформувала державу, має ознаки своєї тотожності та самовизначення, до яких належать прапор, герб і гімн. Саме гімн як пісенний символ є найяскравішим вираженням ідентичності національної спільноти людей, і чим більш згуртованим та загартованим є народ у битвах за своє існування, тим більше він дорожить цим знаком, що вибухає як урочиста пісня чи просто оркестрова мелодія у хвилини духовного піднесення та об'єднання у єдиному пориві. Слово „гімн" у перекладі з грецької означає „хвалебна пісня".Стародавні греки гімнами називали пісенні твори, складені на честь богів. У Київській Русі також були поширені величальні сольні пісні на честь князів та народних героїв. У нашій мові збереглося слово, яке за змістом відповідає поняттю „гімн" — „славень". Із плином часу значення гімну набували пісні, які виникли в процесі революційної та національно-визвольної боротьби й прославляли ідею, героя, знаменну подію. Національні гімни — найвищий вияв волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь народу. Волелюбний дух українського народу, його прагнення до незалежності ніколи не зникали. Вони жили в історичних піснях і думах, у творчості поетів та письменників. Державним Гімном України є національний Гімн на музику М. М. Вербицького на вірші П. П. Чубинського (перший куплет та приспів). Складним був життєвий і науково-творчий шлях автора віршів „Ще не вмерла Україна" Павла Платоновича Чубинського (1839-1884), який своє життя присвятив вивченню народного побуту, збиранню і дослідженню українського фольклору. За науково-етнографічну діяльність в рамках географічного товариства вчений був знаний у світі. Проте це не вберегло його від переслідувань як українського патріота, який мав сміливість демонструвати свою любов до України, її мови, культури. Найяскравішим виявом патріотичних почуттів автора було створення віршів „Ще не вмерла Україна", за що й поплатився засланням до Архангельської губернії на сім літ. Музичне втілення вірші П. П. Чубинського "Ще не вмерла Україна" знайшли у творчості Михайла Михайловича Вербицького (1815-1870) — одного з перших професійних композиторів західної України XIX століття. У творчому доробку митця багато творів на народні мелодії; увертюри до драматичних вистав стали першими зразками української симфонічної музики в Галичині. Найбільшу популярність принесла М. Вер-бицькому героїко-патетична музика до віршів П. Чубин-ського „Ще не вмерла Україна". Злившись воєдино, слова і музика пісні надихали і досі одухотворяють покоління борців за волю України. • Послухай Державний Гімн України, візьми участь у виконанні. Музика увібрала в себе характерні риси українських історичних пісень, має яскраво виражений похідно-маршовий характер. Що відчуваєш під час сприймання та участі у виконанні Державного Гімну? Чому під час слухання "Ще не вмерла Україна" потрібно встати? Які мистецькі твори, що висвітлюють історію українського народу, безсмертність ііого духу, волю до незалежності та державності, ти знаєш? Троїсті музики — найпоширеніший у минулому тип народного інструментального ансамблю. Троїстими їх назвали тому, що до їхнього складу входили три виконавці: скрипка, басоля та бубон у центральних та східних областях України; скрипка, цимбали, бубон або барабан — у західпих областях. Нерідко до складу ансамблю додається сопілка. В наш час українські інструментальні ансамблі, залишивши за собою традиційну назву, значно розширили свій склад. Вони укомплектовуються в основному цимбалами, баяном, барабаном з мідними тарілками. Перелічені інструменти зустрічаються в народних ансамблях у найрізноманітніших поєднаннях. Скрипка та цимбали — провідні інструменти. Без них укладання ансамблю неможливе. Розглянь зображення інструментів троїстих музик, запам'ятай їх. Прочитай легенду під звучання троїстих музик. Колись у карпатському селі троє хлопців, закохавшись в одну дівчину, взяли в руки скрипку, цимбали та сопілку, щоб грою причарувати кохану. Скрипка виспівувала, немов прекрасний дівочий голос. Молоточки по струнах кожний хто чує, не втримується, іде танцювати. Сопілка заграє, то й вівці перестають пастися, зійдуться до кола, слухають. А ще всі три музики були дуже вродливі. Швидкі, запальні, мов той пломінь у печі. Жила дівчина в тому ж селі, що й музики, й дуже гарна була. Станом гнучка, чорноброва, кароока, личенько, ніби та рожа полонинська вранці під росою на сонечку красується, рученьки, мов лілеєньки. Іде, було, вулицею, то парубки з-поза тинів так усі й стрижуть на неї очима. А щоб посвататись до красуні чи хоч позалицятися, ні в одного не вистачало хоробрості. Ото лише музики й могли сподіватися на щось, дівчина приятелювала з ними, у музиці дуже тішилася. їй тільки прикрості завдавало те, що вони лихі один до одного: пробувала помирити — і надаремно. Минув час і, коли красуня стала на порі, три молодики послали до неї сватів. Дівчина жодному з них не відмовила рішуче, але й певного нікому нічого не сказала. Музики ж гадали, що се вона з чемності так їм відповіла, і дуже засумували, бо що вже кохали її, то і в співанках такого не оспівано і в казках не розказано. Грали вони тепер лише журливі, невеселі пісні. А люди в селі, слухаючи, і собі сумували. Та найбільше їхня гра краяла серце красуні. Від туги й смутку аж в'янути стала. Довго думала-гадала і вирішила вийти за того, хто грає найліпше. Першим заграв скрипаль. Але то не була звичайна собі гра. Після довгої, тужливої пісні скрипка, ніби жінка в розпуці, жалібно схлипнула, заголосила. А з нею заголосив і натовп. Здавалось — звуки лунали не з мертвої дерев'яної скрипчини, то ридала жива істота, і сльози капали не лише з людських очей, а й з-під смичка... Після скрипки озвались цимбали. Та так бурхливо й дзвінко, хтось гадав би, що се кришталеві кульки розсипаються на каміння, чи дзвоники срібні задзвонили. Ще не встигли в людей очі висохнути, а на обличчях заясніли усмішки і ноги самі вели до танку. Доки грав цимбаліст, доти й танцювали в долині. Останнім виступив з гурту сопілкар. Вийняв з-за пазухи сопілку, приклав до уст і, ніби казковий чарівник, заворожив натовп. Сам він дивився лиш на дівчину, на свою любку, — не грав — молився до неї. Красуня ж, слухаючи сопілоньку, як лебідь на воді, слізьми вмивалася. Гай-гай, умів, ще й як умів легіник не словами, а сопілчиною мовою розповісти дівчині про своє палке кохання!.. А тоді музики заграли разом. I послалась над долиною незвичайної краси музика... Немов і знайома пісня й зовсім незрівняна з тією, що грали музики кожен зокрема. У ній вчувався і шум карпатських лісів, і жебоніння річок, і гримотіння грози в горах, і ще багато-багато різних звуків, рідних серцю гуцула. Все навколо вторило музиці: лісові птахи, дерева, річка, свіжий полонинський вітер, кожна билиночка-травинка. Здавалося, камінь і той голосив їй у тон. Квіти розкрили свої пелюстки, сонце виглянуло з-за хмар, щоб поглянути на таке диво. Вражена грою дівчина ще гарніша стала, у сутулих дідусів та бабусь випростувалися спини, розходилися на обличчях зморшки. До слабих і немічних приходило почуття сили та зваги, у злих очі починали іскритися добрістю і приязню. А гори, ліси, доли, село — геть усе довкола ніби покрасивішало, стало ще миліше, дорожче. З того часу й почали грати втрьох. Невідомо — був серед них ліпший музика, чи, може всі вони однаково добре грали кожен на своїм інструменті. Чудова троїста музика лунає в нашому краю й до сьогодні. А коби лунала на повний голос іще багато-багато років або й віки. Запам'ятай. Створення троїстої музики як основи розвитку народної інструментальної творчості було - великим досягненням у духовному житті - українського народу. • Послухай пісню А. Мігай на вірші М. Ковалка "Моя Україна". • Визнач, про що в нііі йдеться. • Яка пісня за характером? • Яка її будова? • Де розміщені основні слова у творі? • Вивчи пісню. • Відтвори ритмічний рисунок ударами в долоні. • Зосередься на точному відтворенні мелодії приспіву. • Склади виконавський план. • Добери інструменти для ритмічно-тембрального супроводу пісні. Запам'ятай. Без люооеі до України немає щастя на землі. | |
